Свято «Спасибі букварю!» проходило у великому актовому залі. На сцені виступали учні від кожного першого класу: хто вірші читав про буквар, хто пісні співав.
Ми вийшли на сцену гуртом, увесь наш клас. І Юлія Нилівна з нами. У кожного на грудях велика літера, весь алфавіт разом зібрався.
Мені дісталася літера X. Я її не люблю: вона схожа на математичний ікс. А з математикою я не вельми дружу…
Поки ми вишикувались, довелося поштовхатися – алфавіт у одну шеренгу ніяк не вміщався. В залі почувся сміх.
Юлія Нилівна сказала:
– Не смійтеся, не смійтеся. Ось ми зараз подивимось, чи грамотні ви люди, чи добре буквар вивчили. Перед вами абетка. Давайте складати слова. Яке перше?
Відразу всі загукали:
– Мама, мама!
Вийшли М і А, а других М і А не було.
– Нічого,- сказала Юлія Нилівна,- адже ви знаєте, що другий склад такий же, як і перший. Читаймо разом.
– Ма-ма! Ма-ма!
– Ще яке слово складемо?
– Вітчизна! – так само дружно загукали із залу.
Для цього слова всі літери були. Вони вишикувалися в ряд, і школярі прочитали так голосно: «ВІТЧИЗНА!»- що аж луна покотилася.
Наступним словом, яке схотіли всі разом прочитати, щоб луна пішла, було – «МИР».
Букви виходили по черзі, а я стояв і знав, що мені виходити не доведеться. Адже ніхто не запропонує звичайного слова, як «хобот», чи «хом’як», а нічого урочистого, святкового я не міг придумати.
І ось із залу вигукнули нове слово: «БУКВАР».
Решта підхопила:
– Буквар! Буквар!
Всі літери відразу вибігли наперед, тільки місце, де повинна бути літера К, лишилося порожнє.
Літерою К була Катя, тільки вона чомусь залишилась у другому ряду і зовсім не збиралася виходити наперед. Її тягли за руки, але вона впиралася. Катя завжди червоніє й ніяковіє невідомо чого.
Я кинувся вперед і став на місце літери К. Один бік своєї літери X я затулив рукою. Мені здавалося, що тепер вона зовсім схожа на літеру К. Але в залі загаласували:
– Бухвар! Бухвар!
Усі реготали і вгамуватися ніяк не могли. Юлія Нилівна сказала:
– Оце так Мишко! Оце так грамотій!
А я образився: адже Юлія Нилівна знає, що я б ніколи не написав «бухвар», а написав би «буквар».
Юлія Нилівна взяла Катю за руку й підвела до мене:
– Ставай, Катю, сюди, а ти, Мишку, йди на своє місце і гарненько поміркуй, яке чудове слово починається з твоєї літери.
Довелося мені повернутися в хвіст алфавіту, де і належить стояти невезучій літері X. І ніяке чудове слово не згадувалося.
Ми вже почали марширувати, діти із залу плескали в долоні, перші літери спускалися сходинками в зал, а я все думав. І раптом згадав! І як це мені відразу не спало на думку таке справді чудове, таке потрібне слово!
І я загукав щосили, щоб перекричати метушню в залі:
– Стійте! Стійте! Знайшов. Є таке слово!
Стало дуже тихо, і я сказав:
– Це слово – «ХЛІБ»!
І ми, чотири літери, вишикувалися на самому краєчку сцени, а всі діти прочитали:
– ХЛІБ! – і луна покотилася по залу.