Петрусь знайомиться з Марципанкою
Мабуть, ти вже здогадався — того хлопчика звали Петрусь.
Коли він з’явився перед Марципанкою, то чемно простягнув їй руку і щиро сказав:
— Петрусь.
А Марципанка, що була в строкатому зеленому платтячку з короткими пишними рукавичками і з маленькою цукатовою коронкою на голові, від несподіванки зашарі-лась, навіть вушка в неї почервоніли. Але вона була не звичайна собі дівчинка, а принцеса, тож поважно простягнула руку і мовила:
— Марципанка, королівська донька.— При цьому вона так високо закопилила свого носика, що коронка впала на землю. Петрик, що був вихований, ввічливий хлопчик, підняв коронку, подав її дівчинці і дуже здивувався, не почувши у відповідь подяки. Але змовчав, адже гостеві незручно робити зауваження господарям…
— Так у вашій країні є король? — спитав Петрик.— А це правда, що ваша країна найсолодша в світі?
— Еге ж!
— І в полі ростуть марципани?
— Хіба тільки це! — охоче відповіла Марципанка. Вона дуже рада була появі Петруся. Королівство було невеличке, і гостей їй не часто доводилося зустрічати.
— Ще в нашій країні є город,— похвалилася Марципанка.— Там росте торт. Спочатку він був маленький, а тепер — заввишки як я. Коли ж стане як мій тато, ми з’їмо торт. Хочеш, подивимось на нього, а потім я познайомлю тебе з татком?..
Несподівана зустріч
Навколо торта був високий паркан, і такий щільний, що Петрик не знайшов жодної шпарки, аби краєчком ока глянути на дивовижний торт.
— Ключ від городу у дядечка Медяника, — сказала Марципанка.— Ходім пошукаємо його!
— Слухай, а ти не знаєш, чому огорожа така щільна й висока? — здивувався Петрик.
Марципанка запитливо глянула на хлопчика:
— Це через одну таємницю… Чекай, а язичок у тебе за зубами добре тримається?
Петрик образився:
— Я нікому ще не виказав жодної дитячої таємниці!
— Тоді слухай…— Марципанка зашепотіла йому на вухо: — В нашій країні є найкращий служник і найбільший її ворог. Це — Ми…
Але Марципанка не встигла відкрити Петрикові таємницю, бо десь за огорожею почулося сердите буркотіння :
— Ось ти яке! Тобі зовсім не можна вірити — аби шкодити, аби шкодити!
А тоненький голосок пищав:
— Ой дядечку Медяничку, відпустіть! Ой, більше не крастиму!
Марципанка схопила Петрика за руку:
— Біжімо туди! То він — найкращий служник і найбільший ворог країни!
За мить Петрик побачив дивовижну картину: товстий дядечко у білосніжному фартусі з кухарським ковпаком на голові зігнувся аж до самої землі — наче хотів щось вирвати з неї червоними пучками.
А з-під землі хтось пищав:
— Ой, ви ж мені хвоста відірвете!
Петрик роздивився: в землі була нірка. Дядечко Медяник когось намагався витягти звідти.
Нарешті це йому вдалося, але при цьому королівський кухар не втримався і гепнув просто на землю. А в руках у нього було…
— Мишеня! — вигукнув Петрик.— Таке мале, а, мабуть, хотіло з’їсти торт!
Мишеня блимнуло на хлопчика крихітними очицями:
— Я — Мишеня не звичайне! Я — Мишеня з безрозмірним животиком. Найкращий служник країни Марци-панії!
— Але я чув, що ти ще й…
— Що ти чув? — стрепенулося Мишеня.— Ти нічого не міг чути!
Дядечко Медяник підвівся, крекчучи, і сказав Мишеняті ображено:
— Тепер начувайся! Хоч ти таке метке і розумне, що й у ступі товкачем не влучиш, все одно на тебе чекає порожня комора у королівській в’язниці. Та ще й кайдани. Ти вже стало зовсім неможливе! Хочеш з’їсти навіть королівський торт. А він ще — зелений, і в тебе болітиме живіт…
Петрик сів на горбок і став збирати свої думки докупи — надто багато несподіванок впало на нього водночас. І поки він думав, з королівської в’язниці почувся тоненький сміх Мишеняти з безрозмірним животиком:
— Ой, тримайте мене! Бо лусну! Ой, ще ніколи мені не було так весело! Цей добрий дядечко Медяник може таке утнути…
Але що саме утнув королівський кухар добрий дядечко Медяник, ні Марципанка, ні Петрик не здогадалися.
Поділіться з друзями:
