Коли створив Бог траву, деяке зілля і квіти, то подарував їм різні-прерізні кольори. І пишалися вони, як пишається райдуга семибарвна. Вкінці створив сніг і сказав до нього:
— А колір підшукай собі сам. Ти все на землі можеш з’їсти, то зумієш знайти собі якийсь одяг.
І пішов сніг шукати собі колір. Приходить до трави і просить:
— Травичко-земличко! Дай мені свого зеленого кольору!
Засміялась, зашелестіла трава та й каже:
— Не до лиця тобі зелена одежа, і я зелена, і листя дерев зелені, ніхто тебе й не пізнає. Краще попроси у фіалки.
Іде сніг до фіалки і просить:
— Фіалочко моя запашна! Дай мені свого кольору. А скромна фіалка засоромилася, схилила голівку та й каже:
— Нащо ж тобі така скромна одежа? На тебе й ніхто не подивиться. Іди краще до червоної рожі!
Пішов сніг до рожі і просить її:
— Рожечко моя пишна! Дай мені свого кольору.
Але рожа була горда і не хотіла дати снігові свого кольору.
Тоді пішов сніг далі шукати. Ходив та просив. І ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своїм кольором, не захотіла прикрасити його тіло.
Вкінці прийшов до білого підсніжника і просив його зі сльозами:
— Маленька моя квіточко! Мій білий дзвіночку! Дай мені свого кольору! Бо буде лихо мені, як стану без одежі. Буде зі мною так, як з тим вітром, що такий недобрий, бо ніхто його не бачить.
Змилосердився добрий, ласкавий підсніжні та й скромно каже:
— Та моя одежа простенька дуже. Але як тобі подобається, бери собі.
Забрав сніг колір у підсніжника і від того часу став такий білий. Але відтоді і не любить він ні одної квітки. А підсніжник пестить і голубить, як рідну дитину.
Поділіться з друзями:
