РОЗДІЛ III
Ще один незнайомець. «Давай йому все розкажемо!»
— Слухай. Поклич мені Кошу. Тільки так, Щоб ніхто не бачив.
— А що таке?
— Ти «рятуйте» чув? Дивись, щоб тобі так кричати не довелось. Біжи клич!
Грайлик усміхнувся. Хлопчик малесенький, років на два молодший за Грайлика, а напускає на себе, наче він хтозна-який страшний.
— Чудило ти! Скажи «спасибі», що я маленьких не чіпаю, а то було б тобі таке «рятуйте!», що… — Грайлик не договорив, повернувся й побіг назад.
Підбіг до незнайомця Коші, обняв його за плечі й прошепотів:
— Там тебе якийсь малюк у підворітті гукає. Тільки так, щоб ніхто не бачив.
Чи то Грайликові здалося, чи Коша справді зблід.
— Дякую! — сказав він тихо. І, перечекавши хвилю, нишком гайнув до підворіття.
Грайлик назирці — за ним.
Тільки не думайте, що підслуховувати. Боже збав! Грайлик не такий. Просто— а раптом буде потрібна допомога. Може, того малюка підіслали, а за ним хтось справді грізний стоїть.
Незнайомець Коша у підворіття шмигонув, а Грайлик за рогом став, причаївся.
Чує, малюк той сердито:
— Тато наказав, щоб ти негайно додому вертався. Як не вернешся, він тебе з’їсть.
— Не з’їсть! Він мене любить, — весело відповів Коша.
— Ой, дивись, дограєшся!
Коша щось йому сказав, та Грайлик уже не розчув, бо в цей час Роман-Отаман загукав:
— Грайлику, ти чого там вештаєшся? А де Коша?
І Грайлик побіг назад.
За ним і Коша одразу прибіг.
— Ви де були? — суворо спитав Роман-Отаман.
— У печері Алі-Баби, — таємничо приклав долоню до рота Коша і підморгнув Грайликові.— Накльовується серйозна операція по ліквідації награбованих скарбів.
— Операцію очолить Отаман! — вигукнув Грайлик, підморгнувши у відповідь Коші.
Гра продовжилася.
Грайлика, звичайно, розбирала цікавість. Що ж то за малюк такий сердитий? Схоже — Кошин брат. І чого це тато вимагає, щоб незнайомець Коша вертався додому? Значить, він утік. Звідки? Де він живе?..
Зиркає Грайлик на Кошу раз у раз. І помічає, що Коша на Галочку раз у раз позирає і наче робить їй якісь знаки.
Та от гра перервалася, розладналася. Скільки можна у тих піратів гратися, навіть у благородних? Ну перемогли Алі-Бабу і його сорок розбійників, одібрали скарби, роздали бідним, ну, узяли на абордаж кілька ворожих кораблів. Звільнили невільників, а далі що?..
Бачить Грайлик — Галочка, що у дочки-матері з дівчатками гралася, ляльку спати вклала, сказала дівчаткам: «Я у дитячу кухню» — і хаміль-хаміль до підворіття.
А там уже незнайомець Коша її чекає.
І знову ж таки не думайте нічого поганого. Але ноги самі понесли Грайлика до отого рогу край підворіття.
Ну така ж ситуація незвичайна!
А раптом Галочці щось загрожуватиме…
Чує — незнайомець Коша говорить:
— Забіяка мій щойно тут був. Тато вимагає, щоб я повернувся.
— А звідки він дізнався, де ти? — Галочка здивовано.
— А вона про все на світі дізнатися може! То така…
— Невже ти повернешся?!
— Та ні. Піду маму шукати-
— І я з тобою!
— Небезпечно це. А ти дівчинка. Якби ти хлопцем була…
— Слухай, а давай ще Грайлика візьмемо. Він тут за рогом якраз стоїть, слухає. Не тому що нишпорка, підслуховувати любить. Ні-ні! Просто він за мене боїться. Переживає. Він мій друг.
— Ну тоді давай.
Грайлик так розгубився, що не встиг навіть втекти. Закляк на місці, згоряючи від сорому.
Галочка його за руку схопила, у підворіття затягла. Він і не опирався.
— Давай йому все розкажемо? Давай? — глянула Галочка на Кошу.
— Ну тепер, мабуть, треба, — погодився незнайомець Коша.
Поділіться з друзями:
