РОЗДІЛ XIX
Секретна зброя нарешті спрацьовує
Коли поряд гарцювали Грайлик, Миня і Чух, то й вони виглядали грізною силою. А самі по собі справляли враження просто жалюгідне. Навіть «ура!» звучало у них так пискляво, що хотілося плакати.
Роман-Отаман уже збирався йти додому, як раптом у Дитиндії… з’явився Коша.
Він вийшов з підворіття і попрямував до під’їзду.
Войовничий азарт одразу охопив Романа-Отамана.
— Бий дракона! — вигукнув він і, схопивши грудку землі, кинувся до Коші.
— Бий дракона! — пискляво підхопили Толя-Бараболя і Вітасик-Тарантасик. Але тут із підворіття вибігли Чух і Миня і, підскочивши до Коші, затулили його собою:
— Не чіпайте!
А з підворіття вже бігли Галочка і Грайлик.
І от Коша стоїть оточений чотирма.
Роман-Отаман так розгубився, що не міг сказати й слова. Стояв, роззявивши рота, і отетеріло мовчав.
А Толя-Бараболя та Вітасик-Тарантасик і зовсім злякалися — сховалися за Романову спину.
Коша усміхнувся і сказав:
— Давайте дружити!
— Давайте! — хором підхопили Грайлик, Галочка, Чух і Миня.
Толя-Бараболя і Вітасик-Тарантасик вискочили з-за Романової спини і з полегшенням вигукнули:
— Давайте! Хіба ми проти?
Роман-Отаман зовсім втратив голову:
— А чого ж ви?.. Ану вас! — він махнув рукою. — Самі почали, а тоді… У що будемо грати?
— Тільки не у війну! — вигукнув Грайлик. — Набридло!.. Давайте у кругосвітню подорож. На кораблі «Варяг».
— Давайте! Давайте! — закричали Миня і Чух.
— Ну що ж, давайте! — погодився Роман-Отаман. — Тільки зброя все одно потрібна. Мало хто може зустрітися…
— Авжеж потрібна, — підтримали його Миня і Чух.
Толя-Бараболя раптом глянув на Кошу і спитав:
— А де ж усе-таки твоя секретна зброя? Ти ж нам її так і не показав.
— Як не показав? Показав!
— Коли? Де ж вона?
— А отут! — Коша похлопав себе рукою по верхній кишені з лівого боку.
— Ану розстебни! — сказав Роман-Отаман.
Коша розстебнув кишеньку. Всі враз стукнулися лобами, зазираючи.
В кишені не було нічого.
— Обманюєш?
— Ні. Не обманюю. Не там. Далі. Глибше.
— Так не буває! — похмуро сказав Іван-Сумніван, що до цього не промовив ні слова.
І тут раптом Грайлик і Галочка в один голос вигукнули:
— Він не обманює! Невже ви не розумієте? Не розумієте, що там далі, глибше?..
Всі перезирнулися, і враз усім стало ясно. Авжеж! Там, далі, глибше — серце!
І всі заусміхалися.
І усмішка об’єднала всіх.
Секретна зброя незнайомця Коші таки спрацювала.
РОЗДІЛ XX
Останній, заключний, або, як пишуть у дорослих книжках, — епілог
Коли у повісті багато героїв, і з ними трапляється чимало пригод, і долі їхні складаються по-різному, завжди виникають питання — а що було далі, потім?
Так от.
Коша живе у селі з мамою… і татом.
Так-так. Не дивуйтесь.
Дракон Іванович втік з Дракондії, кинув пити керосин, п’є лише молоко і мріє стати людиною.
Він пасе корову Доню і пише дитячі вірші. Про природу.
Бровко Барбосович і Котофей Котофейович теж поки що живуть з ними.
Грайлик і Галочка часто бувають у них в гостях. І Коша часто буває у Дитиндії і дружить з усіма хлопцями і дівчатками.
Сорока Скрекекулія недавно принесла на хвості новину — Пан Копайло довідався під землею, що баба Настя теж у полоні в Темнондії. Є там, виявляється, крім Печери Невільниць, ще й Провалля Добрих Душ.
Коша, Грайлик і Галочка збираються разом з Паном Копайлом, Бровком Барбосовичем та Котофеєм Котофейовичем організувати експедицію у те провалля, щоб визволити бабу Настю.
Шкода Коші і свого колишнього брата Драку-Забіяку. Він вважає, що з нього теж можна ше зробити людину.
— Всі діти, поки не виросли, можуть стати людьми, — каже Кошина мама.
Вона теж часто зітхає, згадуючи невільниць, разом з якими була замкнена у печері. Треба було б і їх звільнити обов’язково.
Отже попереду ще справ і справ…
Пригоди і подвиги у Дитиндії не закінчуються ніколи.
Така вже це незвичайна країна!
Поділіться з друзями:
