Ходив рак сім років по воду, та й прийшов додому, та став через поріг перелазить, розлив та й каже: «Отак чорт скору роботу бере!»
Зачепилася за пень — простояла цілий день.
«Нехай»— поганий чоловік.
Одне «зараз» краще трьох «потім».
У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть.
Поки приберешся, то бояри й мед поп’ють.
Сидить-надувається, три дні в чоботи взувається.
Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.
Як до діла, так і сіла.
Сів і прилип, як до смоляної лавки.
Батько хай їде орать — його коні знають, а я піду гулять — мене гості чекають.
Як у поле — Анцю в боці коле,
як до танцю — вже не коле Анцю.
Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.
Перш ти мене підвези, а потім я на тобі поїду.
Лінивий у своїй хаті змокне.
Під дощ хати не криють, а коли ясно — і сама не тече.
Не так лінь, як неохота.
Працює гірш теляти.
Працює через пень-колоду.
До роботи плачучи, а до танців скачучи.
Що напряла, та й те миша вкрала.
Отак він діло в руки бере, як свекор пелюшки пере.
Тобі так хочеться робити, як старому псові в завірюху брехати.
— Грицю, Грицю, до роботи!
— В мене порвані чоботи!
— Грицю, Грицю, до телят!
— В мене ніженьки болять!
— Грицю, Грицю! До Марусі!
— Зараз, зараз, приберуся!
— Іване, ходи робити! —
— Ноги болять.
— Іване, ходи їсти!
— Іду, іду!
Той у бороні, а той у стороні.
Як прялось, так спалось, а як перестала прясти, то не хочеться й спати.
Так хочеш робити, як собака орати.
У всякої Федорки свої одговорки.
Чи іде, чи ходить — на одно виходить.
Б’ють не лежачого, а ледачого.
Скільки вб’єш, стільки в’їдеш.
На цьому далеко не поїдеш — де сядеш, там і злізеш!
Хвіст витягне — ніс угрузне, ніс витягне — хвіст угруз.
Лінивому все ніколи.
Хто нічого не робить, той ніколи не має часу.
Як усе святкувати, то не буде чого ковтати.
Готовеньке й кішка з’їсть.
Не кивай на сусіда, коли сам спиш до обіда.
Проковтнути хочеться, а прожувати ліньки.
У нероби завжди неврожай.
Ото була б вигода, щоб уночі була погода, а в робочий день падав дощ цілий день.
Через день — та й неділя, через хату — та й весілля.
Думкою в небі, ногами в постелі.
Лінивий двічі робить, а скупий два рази платить.
Як їв — то аж упрів, а як працював — то аж задрімав.
Їсть за вовка, робить за комара.
На роботі умліває, а біля миски упріває.
У лінивого піч до спини пристала.
Ой піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні — славний би козак був з мене.
Не б’є, не лає, та ні про що й не дбає.
Хоч три дні не їсти, аби з печі не злізти.
Якби хліб та одежа, їв би козак лежа.
Лежачий камінь мохом обростає.
Під лежачий камінь і вода не тече.
Лежачий зайця не піймає.
Як циганська кобила: день біжить, а три дні лежить.
День гуляє, три слабий, а на п’ятий — вихідний.
Гуляй, тату,— завтра свято.
Хто лінивий, той і сонливий.
Спиш, спиш, а спочити ніколи!
Спать до обід, то присниться і ведмідь.
Як спати до дня, присниться бридня.
Як не надолужив на спанні, то на взуванні.
Як спить, то не їсть, а як їсть — не дрімає.
За сидженням нема лежання.
Виспався, та не вилежався.
Якби усе лежав вовк, то досі б іздох.
Думками за горами, а ділом у запічку.
Грім не гряне — ледачий не встане.
Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить.
Як їсть, то впріє, а як робить, то мерзне.
В роботі «ох», а їсть за трьох.
І каші не хочу, і по воду не піду.
Кожух лежить, а дурень дрижить.
Ото й горе, що риба в морі.
Як проголодається, то хліба дістати догадається.
Як не стане, то батько достане, як не буде, то мати добуде.
То снідаю, то обідаю — і погуляти ніколи!
Поки зайця вб’ють, то вола з’їдять.
Сюди ник, туди ник — та й день невелик.
Сюди тень, туди тень — та й минув увесь день.
Посидь, Уляно, бо ще рано.
Посидь, Векло, ще не смеркло.
Посидь, сусідко, ще трохи видко.
Доця вельми спритна: доки дійде, молоко скисне.
Пішла Настя в поле жати та й забула серп узяти. Серп узяла — хліб забула, так-то Настя вдома була.
Доки баба спече книші, в діда не буде душі.
Чекав дід на обід, без вечері спати ліг.
Улита їде — колись-то буде.
Покіль будуть бариші, не стане в баби душі.
Люди жать, а ми лежать.
Він би й рад косити, та нікому косу носити.
Ледача шкапа скрізь припинки має.
Ховається від роботи, як пес від мух.
І за холодну воду не береться.
Аби день до вечора.
П’ять день не робим, а два відпочиваєм.
Зробиш, та в свинячий голос.
Добре боїться кива, а ледаче не боїться й кия.
Цілий день байдики б’є.
Цілий день б’є бомки.
Тільки ґав ловить та витрішки продає.
З лежі не буде одежі, а за спання не купиш коня.
Ледаще на віник та на смітник годяще.
Ледачий, хоч по смерть посилай.
Як голоден — робити не годен, як ся наїв, то лиш би й сидів.
Вродилося ледащо нінащо
Лежачий плуг скоро поржавіє, ледача людина скоро постаріє.
За матеріалами: Збірка “Народ скаже — як зав’яже: Українські народні прислів’я, приказки, загадки, скоромовки.” Упорядник – Н. С. Шумада. Київ, Веселка, 1985.
Поділіться з друзями:
