…Аж наче хтось наспівує, себе виспівує…
У світ себе співає.
Господь вчуває, слухає Господь. Господь…
Несмертну воду із Дніпра спливає несхитне небо…
Тільки лютень. Лютень – скрізь…
І млосний-млосний час спливає.
І важко дихати, бо мучить дихавниця,
Навіть груди розпинає…
Ще тільки лютень.
Воду негучну спива з міцного льоду…
Там, за гаєм,
З твердого, як наріжний камінь,
Спиває небо стужавілу воду…
Еге ж, передсвітанний водопій!..
Хати біліють, щоб білів до сходу і світ…
Непосидючий, наче я колись,
Вітрець несе собі з городу
Всілякі ласощі – смачну городину…
Та й навпростець: повз загороду,
Повз клуню, повз квітник Катрусі –
З крайцем глини, теж смачної! –
В прохолоду
Старого саду чи байрака, чи діброви,
Чи левади!
Й далі, далі
Бігцем за гору, до стовпів
Залізних донебесних!..
Далі від печалі
Самотнього убогого дитинства…
Далі!.. Через поглуми зухвалі,
Крізь випадкові співчуття,
Слова яких (жаль слів!) зів’ялі-перев’ялі,
Через могилки пращурів – журні горбочки –
Серед степу заблукалі…
Крізь біль! І – далі!..
Як важко дихати!
Либонь, за краплями нові краплини
Води збираються. І жовтим воском плаче свічка…
І до неї наче
Вода переливається із пальців,
З набряками пальців …
Свічка плаче,
Не стримується свічка – мов дитя…
Віконце академії незряче
Повільно розчиняється – стає невидимим…
Чимдалі важче й важче
Легеням виринати, – мучить дихавиця…
Серце… Серце неледаче
Стискається нестерпно…
Не зупиняється, співає хтось,
Меж люди душу піснею виводить…
Меж добрі люди, всякі люди… та й …
На ясні зорі і на тихі води
Своє співає: кревні радощі й жалі…
Отак земля, свята землиця родить,
Так вруниться, спинається стернею так, –
Нізащо не тамує щирий подих…
Богдана Хмеля кінь у Жовті Води скаче
Над люті кривди гонорових зайд,
Над животіння, жебрання собаче
Калік, удів, байстрят,
Сиріток, усіма забутих, незліченних… й далі
І – вітер долі цебенить у скронях,
В серцях шалених здужало дзвенить,
Мов пісня, подарована Богом!
Незупинима пісня, нескінченна!..
Як важко дихати!.. Нічого
Не сниться. Ніч – немовби море…
Мучить дихавиця, в грудях аж пече…
Нічого
Повітря мало їм…Бо хочеться із-за Дніпра –
Світанного, живого,
Далекого… як мамин голосок, цілющого,
Як пісня мамина, святого …
О Господе! Тяжка вода мене чомусь
Не забуває – прибуває…
О Господи! Співає хтось, співає…
Поділіться з друзями:
