Принесла кицька мишеня і каже кошеняті:
– Ось тобі, грайся, учись миші ловити, – та й пішла.
Кошеня торкнуло лапкою мишку раз, удруге. Лежить мишка і не поворухнеться.
Схопило легенько зубами, а мишенятко:
– Ой, ой! Мені ж боляче!
Кошеня розціпило зуби, а лапою мишку тримає.
– Відпусти мене, – просить мишенятко.
– Не можу, – каже кошеня, – мене мама буде сварити.
– Моя теж сваритиме, якщо я не прийду.
– То твоя мама, а то – моя! Вона буває дуже зла, як розгнівається, – каже кошеня.
– А що ти зі мною зробиш?
– Повчусь, як миші ловити, а тоді мама прийде, скаже, що робити.
– Хіба так вчаться? – пропищала мишка.
– А як? – дивується кошеня.
– А так: я буду тікати, а ти наздоганяй – як у квача грають.
– Це цікаво, – погоджується кошеня.
– І дуже весело, – пропищала мишка. – Я як до трьох долічу, ти зразу ж мене відпускай.
І тільки кошеня відняло лапу, мишка шусть – і нема. Як вітром здуло. Лаяла мама-киця кошенятко. Вуха нам’яла, щоб пам’ятало кошеня науку.
Поділіться з друзями:
