Глянь на криницю, що із стіп могили
В степу сльозою чистою журчить;
В їй оці личко місяця блищить
І сонця промінь грає в чистій хвилі.
З грудей землі б’ють водянії жили.
Струї живої рух не кінчиться й не спить,
Вода ж погожа тисячі живить
Весни дітей, що вкруг її обсіли.
Криниця та з чудовими струями –
То люду мого дух, що, хоч у сум повитий,
Співа до серця серцем і словами.
Як початок тих струй усім закритий,
Так з темних джерел ті слова постали,
Щоб чистим жаром серце запалити.
Поділіться з друзями:
