На розжарені мечі
Сонце хмару настромило,
Бо хмарисько уночі
Градом вишеньку оббило.
Шепчуть зламані гілки:
— Нащо, нащо люті грози?
Впали в трави ягідки,
Мов біди червоні сльози…
Втішу вишеньку тремтку,
Хай вона не плаче.
Взяв мотузочку тонку,
Підв’яжу гілляччя.
Маю тіста цілий жбан
Із овечим лоєм,
Прикладу його до ран —
Швидко їх загою!
Вся біда її мине
До морозів білих…
Вишня слухала мене
Й вдячно, шелестіла.
Поділіться з друзями:
