Марійка любила дивитись, як мама вишиває квіти. Червона нитка до зеленої, до жовтої… Так гарно виходить. Чорнобривці, айстри, волошки, барвінок…
— Мамо, дай мені голку, полотна і ниток. Я теж хочу вишивати, — якось попросила Марійка.
— Ти ще мала, пальчики поколеш.
— От і не мала, от і не поколю! — запевнила дівчинка. — Хіба я не знаю, що не пальчики, а полотно треба колоти?
— Ну, добре. — Мама відрізала ножицями шматок білої тканини, дала голку, нитки.
Раз кольнула Марійка, вдруге. І тут нитка заплуталась.
Марійка розплутала вузли і подумала: «Мама мудрою голкою вишивала, а мені дала погану. От піде вона до крамниці, візьму її голку і теж гарний рушничок вишию…»
Пішла мати до крамниці. Марійка мерщій за мудру голку, за полотно. Та не встигла й двічі кольнути, як гострий біль пронизав пальчик. На очах виступили сльози.
— Мудра, а така колюча!.. — розсердилася дівчинка на материну голку.
— Чого ти заплакана, Марійко? — повернувшись, запитала мати.
— Рушничок вишивала. Думала, твоя голка мудра, що такі гарні квіти гаптує… А вона колеться.
— Всяка голка проворна, коли вона в мудрих пальцях. Бери-но полотно, та не поспішай, а дивися, як треба…
Надвечір Марійка з матір’ю вишили першу волошку.
— То хто мудрий? — усміхнулася мати. — Голка чи пальчики?
Поділіться з друзями:
