Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.
Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.
Мені здається, — може, — я не знаю,
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
Аналіз поезії
Вірш “Любов” Василя Симоненка викликає асоціації з природою та любов’ю, відтворюючи образи лісів, які змальовані як живі і почуттєві істоти. Поезія використовує метафори, щоб описати красу природи та поєднати її з почуттям кохання.
У першому куплеті автор описує ліси, які тремтять у нічній обійми нічі, приховуючи свою красу від очей. Це може вказувати на те, що справжня краса природи може бути непомітною, доступною лише тим, хто відчуває її.
У другому куплеті поет порівнює ліси зі світанком, який розкриває їхню красу, як сонце піднімає завісу. Цей образ символізує пробудження природи та виражає радість і життєву силу, яку приносить світанок.
В заключному куплеті поет робить висновок, що любов, подібно сонцю, відкриває нам безмежну красу світу. Це може бути розуміно як відносини між людьми, а також як сприйняття природи через призму почуття кохання.
Вірш передає вічні істина про важливість кохання та природи в житті людини, а також відзначає позитивну роль, яку вони відіграють у нашому благополуччі та душевному збагаченні.
Поділіться з друзями:
