9. Лікар у біді
Тут до лікаря підлетіла Бумба і сказала зляканим голосом:
— Тихше, тихше! Хтось іде! Я чую чиїсь кроки!
Всі спинилися і прислухалися.
З лісу вийшов якийсь патлатий дід з довгою сивою бородою і закричав:
— Що ви тут робите? І хто ви такі? І навіщо ви сюди прийшли?
— Я лікар Айболить,— сказав лікар.— Я приїхав до Африки, щоб вилікувати хворих мавп…
— Ха-ха-ха! — зареготав патлатий дід.— Вилікувати хворих мавп! А чи знаєте ви, куди ви потрапили?
— Куди? — спитав лікар.
— До розбійника Бармалея!
— До Бармалея! — скрикнув лікар.— Бармалей — найлютіша людина в цілому світі! Та ми краще помремо, а не здамося розбійникові! Біжімо швидше туди— до наших хворих мавп… Вони плачуть, вони ждуть, і ми повинні вилікувати їх.
— Ні! — сказав патлатий дід і зареготав ще дужче.— Ви нікуди звідси не підете! Бармалей вбиває кожного, хто потрапить до нього в полон.
— Тікаймо! — кричав лікар.— Тікаймо! Ми можемо врятуватись! Ми врятуємось!
Але тут перед ними з’явився сам Бармалей і, розмахуючи шаблею, загукав:
— Гей ви, мої вірні слуги! Візьміть цього дурного лікаря з усіма його дурними звірами і посадіть у в’язницю, за грати! Завтра я розправлюся з ними!
Підбігли Бармалейові слуги, схопили лікаря, схопили Крокодила, схопили всіх звірів і повели їх до в’язниці. Лікар хоробро відбивався од них. Звірі кусалися, дряпалися, видиралися з рук, але ворогів було багато, вороги були дужі. Вони втягли своїх полонених у в’язницю, і патлатий дід замкнув їх там на ключ.
А ключ віддали Бармалею. Бармалей забрав його і заховав у себе під подушкою.
— Бідні ми, бідні! — сказала Чичи.— 3 цієї в’язниці нам не вийти ніколи. Стіни тут міцні, двері залізні. Більш не побачимо ми ні сонця, ні квітів, ані дерев. Бідні ми, бідні!
Свинка зарохкала, собака завила. А Крокодил заплакав такими великими сльозами, що на підлозі зробилася величезна калюжа.
Поділіться з друзями:
