6. Ластівка
Якось увечері сова Бумба сказала:
— Хто це там шкребеться за дверима? Начебто миша.
Всі прислухались, але нічого не почули.
— За дверима нікого нема! — сказав лікар.— Це тобі так здалося.
— Ні, не здалося,— заперечила сова.— Я чую, що хтось шкребеться. Це миша або птиця. Вже ж ви можете мені повірити. Ми, сови, чуємо краще, ніж люди.
Бумба не помилилась.
Мавпа відчинила двері і побачила на порозі ластівку.
Ластівка — взимку! Що за дивина! Адже ластівки не переносять морозу і, як тільки надходить зима, відлітають у теплу Африку. Бідна, як їй холодно! Вона сидить на снігу і тремтить.
— Ластівко! — гукнув лікар.— Ввійди до кімнати і обігрійся біля грубки!
Спочатку ластівка боялась увійти. Вона побачила, що в кімнаті лежить Крокодил, і думала, що він її з’їсть. Але мавпа Чичи сказала їй, що цей Крокодил дуже добрий. Тоді ластівка влетіла до кімнати, сіла на спинку стільця, оглянулася навколо і спитала:
— Чируто кісафа мак?
Звіриною мовою це значить:
«Скажіть, будь ласка, чи не тут живе славнозвісний лікар Айболить?»
— Айболить — це я,— сказав лікар.
— У мене до вас велике прохання,— сказала ластівка.— Ви повинні якнайшвидше поїхати до Африки. Я навмисно прилетіла з Африки, щоб покликати вас туди. Там, в Африці, живуть мавпи, і тепер ці мавпи хворі.
— Що в них болить? — спитав лікар.
— У них болить живіт,— сказала ластівка.— Вони лежать на землі і плачуть. Є тільки одна людина, яка може їх порятувати,— це ви. Беріть з собою ліки, і їдьмо до Африки! Якщо ви не поїдете до Африки, то всі мавпи помруть.
— Ах,— сказав лікар,— я з радістю поїхав би до Африки! Я люблю мавп, і мені шкода, що вони хворі. Але я не маю корабля. Адже для того, щоб поїхати до Африки, треба мати корабель.
— Бідні мавпи! — сказав Крокодил.— Якщо лікар не поїде до Африки, всі вони повинні вмерти. Тільки він один може вилікувати їх.
І Крокодил заплакав такими великими сльозами, що по підлозі потекли два ручаї.
Раптом лікар Айболить скрикнув:
— Все ж таки я до Африки поїду! Все ж таки я вилікую хворих мавп! Я згадав, що в мого знайомого моряка Робінзона, якого я колись врятував від злої лихоманки, є чудовий корабель.
Він узяв капелюх і пішов до моряка Робінзона.
— Добридень, моряк Робінзон! — сказав він.— Будь ласка, дай мені твій корабель. Я хочу поїхати до Африки. Там, неподалік від пустелі Сахари, є чудесна Країна Мавп.
— Гаразд,— сказав моряк Робінзон.— Я дам тобі корабель з охотою. Адже ти врятував мені життя, і я радий зробити тобі послугу. Тільки гляди привези мій корабель назад, бо іншого корабля в мене нема.
— Обов’язково привезу,— сказав лікар.— Не турбуйся. Мені б тільки до Африки з’їздити.
— Бери, бери! — повторив Робінзон.— Тільки гляди не розбий його об підводне каміння!
— Не бійся, не розіб’ю,— сказав лікар, подякував моряку Робінзону і побіг додому.
— Звірі, збирайтеся! — гукнув він.— Завтра ми їдемо до Африки!
Звірі дуже зраділи, почали стрибати по кімнаті, плескати в долоні. Найбільш за всіх зраділа мавпа Чичи:
— Їду, їду в Африку,
в Африку мою!
Знов я буду в Африці,
в рідному краю!
— Так! — сказав лікар і міцно потиснув їм руки.— До побачення, дорогі друзі! Ви залишитесь тут і глядітимете мій город і садок. Ми незабаром повернемось! І я привезу вам з Африки чудовий подарунок.— А нас?! — закричали Таня й Баня.— Невже ми залишимося тут без тебе?— Я не всіх звірів візьму в Африку,— сказав лікар Айболить.— Їжаки, кажани та кролі повинні залишитись тут, у моєму домі. Разом з ними зостанеться й кінь. А візьму я з собою Крокодила, мавпу Чичи й папугу Карудо, бо вони родом з Африки: там живуть їхні родичі, брати та сестри. Крім того, я візьму з собою Авву, Кіку, Бумбу і свинку Хро-Хро.
Таня й Ваня похнюпили голови. Але подумали трохи й сказали:
— Нічого не поробиш: ми ще маленькі. Щасливої дороги! До побачення! А коли ми підростем, ми неодмінно поїдемо з тобою мандрувати.
— Аякже! — сказав Айболить.— Вам треба тільки трошечки підрости.
Поділіться з друзями:
