11. По мавпячому мосту
Коли Бармалей дізнався, що лікар Айболить утік з в’язниці, він страшенно розгнівався, заклацав зубами, затупав ногами.
— Гей ви, мої вірні слуги! — закричав він.— Біжіть у погоню за лікарем! Впіймайте його і приведіть сюди!
Слуги побігли в лісові хащі і почали шукати лікаря. А в цей час лікар Айболить з усіма своїми звірами пробирався по Африці до Країни Мавп. Він ішов дуже швидко. Свинка Хро-Хро, що мала короткі ноги, не могла встигати за ним. Лікар узяв її на руки й поніс. Свинка була важка, і лікар страшенно стомився.
— Як мені хотілося б відпочити! — сказав він.— О, хоч би швидше дійти до Країни Мавп!
Чичи залізла на високе дерево і голосно закричала:
— Я бачу Країну Мавп! Країна Мавп близько! Скоро, скоро ми будемо в Країні Мавп!
Лікар засміявся від радості і поспішив уперед.
Хворі мавпи здалека побачили лікаря і весело заплескали в долоні.
— Ура! До нас приїхав лікар Айболить! Лікар Айболить вилікує нас, і завтра ж ми будемо здорові!
Але тут з лісової хащі вибігли Бармалейові слуги і помчались у погоню за лікарем.
— Держи його! Держи! Держи! — гукали вони.
Лікар біг щодуху. І враз перед ним — річка. Далі бігти неможливо. Річка широка, її не можна перепливти. Зараз Бармалейові слуги впіймають його! Ах, якби через цю річку був міст, лікар побіг би по мосту і відразу опинився б у Країні Мавп!
— Бідні ми, бідні! — сказала свинка Хро-Хро.— Як же ми перейдемо на той бік? За хвилину ці лиходії впіймають нас і знову посадять до в’язниці!
Тут одна з мавп закричала:
— Міст! Міст! Робіть міст! Швидше! Не гайте ні хвилини! Робіть міст! Міст!
Лікар поглянув навколо. У мавп нема ні заліза, ні каміння. З чого ж вони зроблять міст?
Та мавпи збудували міст не з заліза, не з каміння, а з живих мавп. На березі річки росло дерево. За це дерево вхопилася одна мавпа, а друга схопила ту мавпу за хвіст. Так усі мавпи простяглись, як довгий ланцюг, між двома високими берегами річки.
— Ось тобі й міст, біжи! — загукали вони лікареві.
Лікар схопив сову Бумбу і побіг по мавпах, по їх головах, по їх спинах. За лікарем — всі його звірі.
— Швидше! — гукали мавпи.— Швидше! Швидше!
Важко було йти по живому мавпячому мосту. Звірі боялися, що от-от вони посковзнуться і впадуть у воду. Та ні, міст був міцний, мавпи добре трималися одна за одну — і лікар легко добіг до того берега з усіма звірами.
— Швидше, швидше вперед! — гукав лікар.— Не можна баритись ні хвилини. Адже нас здоганяють вороги. Бачите: вони також біжать по мавпячому мосту… Зараз вони будуть тут! Швидше!.. Швидше!..
Та що таке? Що сталось? Дивіться: на самій середині моста одна мавпа розтулила пальці, міст провалився, розсипався, і Бармалейові слуги з великої височини полетіли шкереберть просто в річку.
— Ура! — закричали мавпи.— Ура! Лікар Айболить врятований! Тепер йому нікого боятися! Ура! Вороги не впіймали його! Тепер він вилікує наших хворих! Вони тут, вони близько, вони плачуть!
Поділіться з друзями:
