7. Знайшла!
Рибалки на скелі не було. Авва стрибнула з корабля на скелю і почала бігати по ній взад і вперед, обнюхуючи кожну щілину. І раптом вона голосно загавкала.
— Кинеделе! Ноп! — закричала вона.— Кинеделе! Ноп!
Собачою мовою це значить:
«Сюди, сюди! Лікарю, за мною, за мною!»
Лікар побіг за собакою. Поруч із скелею був невеличкий острівець. Авва помчалась туди. Лікар не відставав від неї ні на крок. Авва бігала взад і вперед і раптом шмигнула в якусь яму. В ямі було темно. Лікар спустився в яму і засвітив свій ліхтар. І що ж? В ямі, на голій землі, лежав якийсь рудий чоловік, страшенно худий та блідий.
Це був Пентин батько.
Лікар смикнув його за рукав і сказав:
— Вставайте, будь ласка. Ми вас так довго шукали! Ви нам дуже-дуже потрібні!
Чоловік подумав, що це пірат, стиснув кулаки і сказав:
— Іди геть від мене, розбійнику! Я захищатимусь до останньої краплі крові.
Але тут він побачив, яке добре у лікаря обличчя, і сказав:
— Я бачу, що ви не пірат. Дайте мені їсти. Я вмираю від голоду.
Лікар дав йому хліба й сиру. Чоловік попоїв і звівся на ноги.
— Як ви сюди потрапили?— спитав лікар.
— Мене кинули сюди лихі пірати, кровожерливі, жорстокі люди! Вони не дали мені ні їжі, ні питва. Вони забрали в мене мого сина і завезли невідомо куди. Чи не знаєте ви, де мій син?
— А як звуть вашого сина? — спитав лікар.
— Його звуть Пента,— відповів рибалка.
— Ходім зі мною,— сказав лікар і допоміг рибалці вибратися з ями.
Собака Авва побігла попереду.
Пента побачив з корабля, що до нього йде його батько, і кинувся назустріч рибалці:
— Знайшовся! Знайшовся! Ура!
Усі засміялися, зраділи, заплескали в долоні і заспівали:
— Честь тобі і слава,
Молодецька Авво!
Тільки Хро-Хро стояла осторонь сама і сумно зітхала.
— Пробач мені, Авво,— сказала вона,— за те, що я сміялася з тебе і називала тебе хвальком.
— Гаразд,— сказала Авва,— я пробачаю тобі. Але якщо ти ще раз образиш мене, я відкушу тобі хвоста.
Лікар одвіз рудого рибалку та його сина додому, в те село, де вони жили.
Коли корабель приставав до берега, лікар побачив, що на березі стоїть жінка. Це була Пентина мати, рибалчиха. Двадцять днів і ночей сиділа вона на березі і все вдивлялась у далечінь, в море: чи не їде додому її син? Чи не їде додому її чоловік?
Побачивши Пенту, вона кинулась до нього і почала його цілувати.
Вона цілувала Пенту, вона цілувала рудого рибалку, вона цілувала лікаря. Вона була така вдячна Авві, що схотіла поцілувати й її.
Але Авва втекла в кущі і пробуркотіла сердито:
— Які дурниці! Терпіти не можу цілуватись. Коли вже їй так хочеться, хай поцілує Хро-Хро.
Та Авва тільки прикидалася сердитою. Насправді вона теж була рада.
Ввечері лікар сказав:
— Ну, до побачення! Нам пора додому.
— Ні, ні,— закричала рибалчиха,— ви повинні залишитися в нас погостювати! Ми наловимо риби, напечемо пирогів і дамо Тягништовхаєві солодких пряників.
— Я з радістю зостався б ще на деньок,— сказав Тягништовхай, усміхаючись обома ротами.
— І я! — закричала Кіка.
— І я! — підхопила Бумба.
— От і добре! — сказав лікар.— В такому разі, і я разом з ними зостанусь у вас погостювати.
І він пішов з усіма своїми звірами в гості до рибалки й рибалчихи.
Поділіться з друзями:
