Одного разу лев, лежачи під кущем, позіхнув, потягся разів два і каже сам собі:
– Спасибі богу, що я такий дужий вдався, нікого на світі не боюсь! Не так, як он ті нікчемні комарі; всякий його роздавить, і вони всіх бояться.
Комарам досадно стало, що він їх ні за що має. Один із них каже:
– Не думай, що ти як здоровий, так тебе ніхто не здолає. Ми хоч і малі, а як захочемо, так іще тобі носа втремо.
Лев сердито гаркнув:
– Мовчи, негіднику! Чиє б гарчало,а твоє краще б мовчало. Я вас однією лапою всіх подавлю.
Старший комар каже:
– Ану, братці, возьмімося за нього, буде тямити до нових віників, як глузувати з нашого брата!
Як сипонули комарі на лева, як почали його жигати!
Уже він і хвостом махав, і лапами то однією, то другою по землі шльопав і всіма одразу лапами дригав і зубами клацав; нічого не допомогло. Хоч чимало й подушив комарів, а їх ніяк не зменшувалось; як з мішка сипались на лева. Уже він і підплигував сажень на п’ять угору і навкруги куща бігав, а комарі одно жигали. Лев бачить, що з комарами важко справитися, почав прохати їх:
– Будьте ласкаві, перестаньте, одчепіться од мене. Я з вами пожартував, а ви думаєте, що я насправді з вас глузую. Змилуйтесь, ради бога, припиніть.
Комарі облишили лева, піднялись угору стовпом і кажуть:
– Не хвастайся, брате, умом, не хвалися силою…