Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше —
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона — про коріння дуба.
Я їй про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй про метелика,
а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце весняна калина
не хоче забрати з мене
свою подобу.
Тільки сонце
п’є та п’є
калинову воду
через золоті соломинки.
Поділіться з друзями:
