Комірець давно вже досяг шлюбного віку, але нареченої в нього не було. Одного разу його кинули у прання разом із панчішною підв’язкою.
– Які ви граційні та гарні! – розсипався в компліментах комірець. – Такої краси я ще ніколи не бачив. Ви дозволите з вами познайомитися?
– Не варто! – відрізала підв’язка.
– А де ви живете?
– Я прошу вас, не треба зі мною заговорювати! – белькотала підв’язка.
– Але бачити таку красуню й мовчати – неможливо! – увивався коло неї комірець.
– Ах, ви не могли б залишатись на місці? – вигукнула підв’язка. – Ви точнісінько як справжній чоловік!
– Я ще й денді! – додав комірець. – У мене шевська підставка і гребінка є!
І хоча щасливим володарем цих аксесуарів був не він, а його господар, комірець не переставав вихвалятися.
– Відійдіть! – наполягала підв’язка.
– Недоторка! – відгукнувся комірець.
Аж ось його вийняли з таза, накрохмалили, а коли висох, поклали на прасувальну дошку, взяли гарячу праску…
– Вдовичко! – перейшов комірець на праскову плитку. – Я весь палаю від вашого дотику. Будьте мені за дружину!
– Ах ти, обідранець! – Праскова плитка пихато пройшлася по комірцю.
Комірець трохи зносився по краях. Ножиці були покликані підрівняти їх.
– Ви, певне, відома балерина? Бач, як гарно витягуєте ніжки! Людям з вами не зрівнятися! – привітав комірець новий об’єкт свого вподобання.
– Так і є! – відповіли ножиці.
– Вам личить бути графинею! – розійшовся комірець. – Я можу запропонувати вам лише господаря-денді, шевську підставку і гребінку, але як би я хотів дати вам графство…
– Сватів засилаєте?! – розгнівались ножиці і покраяли його.
– З наречених залишилася тільки гребінка! – підсумував комірець. – Міледі, у якому чудовому стані ваші зубки!.. Чи входив до ваших планів законний шлюб?
– Авжеж! – відповіла гребінка. – Я заручена з шевською підставкою!
– Заручені? – розлютився комірець.
Позбувшись останньої претендентки, він роздумав одружуватись.
З часом комірець разом з іншим ганчір’ям опинився на паперовій фабриці. Це був справжній салон для різношерстого товариства; тонке полотно традиційно трималося подалі від грубого. У кожної ганчірки була сила-силенна історій, не кажучи вже про хвалькуватого комірця.
– Скільки в мене було наречених! – нахабно брехав він. – Проходу не давали, адже підкрохмалений я здавався завзятим денді! У моєму розпорядженні були особисті шевська підставка і гребінка. О, моє перше кохання – зав’язка: тонка, ніжна, м’яка! Бідолаха кинулася через мене в таз! А одну вдовичку я довів просто-таки до кипіння… Досить було її кинути – і вона почорніла з горя! А балетна прима… вона завдала мені глибокої рани, чортиця! Моя люба гребінка так сохла за мною, що залишилася без зубів! Мені й справді є що згадати!.. Але найближче до серця я взяв учинок підв’язки, тобто зав’язки, що кинулася через мене в таз.
Я не без гріха!.. Саме час мені почати життя з чистого аркуша! Збулося, як він того й хотів: усе ганчір’я перетворилося на білий папір, а комірець, як завзятий хвалько, – на цей самий аркуш.
Поділіться з друзями:
