Холод. Пустка. Тридцять третій…
Вождь народів на портреті.
В хаті голод. Плач лунає.
Маму тихо син благає:
-Мамо, мамочко, матусю,
Я померти так боюся.
Мені б хлібця зовсім трішки –
Встав би я тоді на ніжки
Мати сльози утирає,
Худе тільце пригортає
-Ой, кровиночко рідненька,
Як би ж знала твоя ненька,
Що будеш ти так страждати,
В мене їстоньки благати
Я ж пшеничку доглядала,
У снопи її в’язала
Був у всіх врожай багатий
Та достаток в кожній хаті
І корівоньку я мала,
Молочко тобі давала
Прийшли іроди прокляті-
Стало пусто в нашій хаті
Геть усе позабирали,
Що змогли, повигрібали,
А тепер моя дитина
На моїх очах і гине
Зачекай, мій милий сину,
Ось піду до Василини,
Може дасть, хоча б краплину
Молочка для тебе, сину
На коліна припадала,
Так просила, так благала
Жінка, правда, пожаліла,
То ж назад, мов птах, летіла
-Сину, глянь сюди, маленький,
Що принесла тобі ненька
Тихо спить дитятко босе –
Більше їстоньки не просить
Гірко мати заридала,
Руки в відчаї ламала:
-Боже! Чом ти нас покинув?
Чом забрав мою дитину?
Холод. Пустка. Тридцять третій…
Вождь народів на портреті.
Тихо. Мати заніміла.
В вічність з сином одлетіла.
За матеріалами https://www.facebook.com/
Поділіться з друзями:
