Яку жінку можна вважати ідеальною? Як уявляли собі ідеальну жінку люди різних національностей в різні часи?
В епоху Середньовіччя, наприклад, еталоном краси був аскетичний тип зовнішності: худе обличчя, впалі щоки, величезні очі.
В епоху Відродження красивими здавалися дещо розповнілі жінки.
У Древній Греції ідеальним вважався спортивний тип із добре розвинутими м’язами.
Аристократи вважали красивими маленьких, витончених жінок.
Дворянство надавало перевагу жінкам, непридатним до праці, із маленькими ручками, ніжками, тонкою талією, блідим обличчям, що вважалося ознакою слабкості, свідчило про недокрів’я.
Селяни ж в усі часи цінували жінку пишнотілу, здорову, «кров із молоком» – майбутню матір, трудівницю.
Іспанці, за свідченням Проспера Меріме (новела «Кармен»), вважали красивою жінку, що поєднує три деталі у дев’ятьох епітетах:
три чорні – очі, брови, вії;
три білі – шкіра, зуби, руки;
три червоні – губи, щоки, нігті;
три довгі – тулуб, волосся, руки;
три широкі – грудна клітка, чоло і відстань між бровами;
три маленькі – зуби, вуха, нігті;
три вузькі – рот, плечі, ступні;
три округлі – руки, торс, стегна;
три тонкі-пальці, волосся, губи.
Українські красуні, як відомо, неодмінно чорноброві, російські – русяві.
На Далекому Сході віддавали перевагу маленьким очам. Якось китайський посол сказав про імператрицю Єлизавету Петрівну, що вона полонила б геть усі чоловічі серця, якби в неї були трохи менші очі.
Японці у 17 столітті лякалися блакитних очей і рудого волосся голландців. Голландці ж казали, що японці, хоча і витончені, але зовсім некрасиві.
У Древній Мексиці в індійського племені майя основною ознакою краси вважалася косоокість. Досягалася вона у такий спосіб: до волосся маленьких дівчаток на рівні очей прив’язували кульки із каучуку, і дівчинка, стежачи за рухом кульок, косила очима.
Деякі народності Південної і Східної Азії, Нової Зеландії (малайці, бушмени, маорі) вважали красивими широкі, приплющені носи і робили все для того, щоб у дівчат були такі носи.
У Франції, аж до сучасності, нерідко витягували у дівчат носики. Піклуючись про їхню красу.
У Китаї дівчаткам бинтували ступні, щоб вони не росли, залишалися маленькими (15-20 см) – це вважалося основною ознакою краси.
У деяких народів Африки та Південної Азії вважалася красивою жінка, яка має довгу шию. Із цією метою дівчат вкладали у спеціальні ліжечка, із визначеного віку на шию надягали металеві кільця; поступово довжина шиї досягала 25-30 см. Якщо ж жінку викривали у подружній невірності, кільця знімали, відразу порушувався кровообіг і вона помирала.