От і настала рання осіння пора… Ходить Мишко лісом і кличе:
– Зозулько-о-о!.. – Послухав трохи і знов товстим голосом: – Зозулько-о-о!..
Давніш, було, й відгукнеться зозуленька: «Ку-ку». А тепер її не чути. Тільки старенький єнот хлюп-хлюп у воді: корінці на сніданок миє.
– Яка тобі зозуленька? – питається він Мишка. – Вона ще на тому тижні у вирій подалася.
– Я ж недавнечко голос її чув!
– Це тобі, Мишку, може, примарилося, хи-хи-хи…
Не стерпів Мишко того «хи-хи-хи», та як наддасть, єнотові лапою.
Той гульк у воду, сидить під берегом і квилить:
– Хіба ж я винен, що нема зозулі, га-а-а?..
– А хто, хто ж винен? – трясе лапами Мишко, от-от заплаче з превеликого свого жалю…
Може, ви, діти, знаєте, хто винен?
Поділіться з друзями:
