Де б це нас не закинула доля,
У яких не бували б краях,
Ми самотні, мов човен у морі,
Якщо рідний загублено шлях.
Тут знайома нам кожна стежина,
По-домашньому дихає ліс.
Усміхнеться привітно людина,
Із котрою в дитинстві ти ріс.
Священний край, де ми родились, —
Благословенная землиця.
Де вперше ми води напились,
Вода свята у тій криниці.
Йому вклоняємось і любим.
Без нього ми, немов без Бога.
Життя стежину не загубим,
Що йде з батьківського порога.
Часто сниться мені своєрідний,
Не подібний на жоден з країв,
Я у іншому жити не згідний, —
Мені долю цей край заповів.
Ми науку батьків пам’ятаєм:
Все минає на світі, мов час.
Рідний краю, тебе величаєм, —
Світ широкий відкрив ти для нас.