Українська народна казка Кіровоградщини
У затишному лісі влітку всі звірі відпочивають, дружать між собою. Проте лисичка з вовком не змогли здружитися між собою. Вони не віталися і все робили на зло одне одному. Лисичці не подобалось, що таємниці, які вона розповідала вовкові, майже всі звірі знали. А гріхи у неї були, та ще й величенькі! Адже вона то курочку вкраде, то гусочку, а то ще й пиріжечок попадеться поцупити, то від радості все вовчику-братику розповість.
Одного разу, близько до обіду, всі звірі пішли збирати ягоди, горішки, гриби. А вовчику захотілося позбиткуватися з лисички. Він пішов наперед лисички і позбирав усі ягоди, горішки, які росли на поляні, де завжди збирає лисичка. Лисичка розгнівалася, пішла на вовчикову поляну і в нього все позбирала.
Дуже довго вони так „воювали». Одного разу під час такої роботи пішла велика злива, треба було ховатися від дощу. Всі побачили велике дерево. Це був могутній дуб, до якого звірі побігли сховатися. Всі тулилися один до одного, щоб не намокнути. Довелося і лисичці з вовчиком стати поряд.
Дощ був сильним, і щоб побороти страх, щоб було веселіше, звірі почали розмовляти, розповідати веселі історії.
А білочка запитала у вовчика?
— Чому ти не розмовляєш з лисичкою?
Вовчик все їй розповів. Білочка дала корисні поради йому, він ними скористався. Підійшов непомітно до лисички і сказав її у вічі:
— Лисичко, вибач мені, будь ласка, я більше не буду розповідати твої таємниці. Будь ласка, вибач.
Лисичка вибачила йому і вони знову помирилися. Закінчилась злива, вияснилось, сонечко засвітило. Вовчик з лисичкою разом пішли додому. Наступного дня вони гралися разом, ніби нічого й не трапилося, більше не сварилися. Досі дружать.
Ось така у них дружба.
Джерело:
Українські народні казки у 40 книгах. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.
Дружба —, новотвір. Записала Стрижеус Тетяна 2010 року. Бершадська Надія Олександрівна (1943). Кіровоградська область, Новоархангельський район, Мар’янівка.
Поділіться з друзями:
