Був собі дід. Пішов він у ліс та й згубив рукавицю. Лежить рукавиця. Коли це біжить мишка й побачила.
— Що воно таке розчепірилось? — Нюхнула, заглянула: нічого там усередині, добре, тепленько, щільненько. “Се мені буде за хатку!” — подумала мишка. Улізла та й сидить.
Коли це стриба жабка. Надибала рукавицю, побачила, що вона ворушиться, та й питає:
— Хто тут такий?
А мишка озивається:
— Я мишка-стреботушка, а ти хто?
— Я жабка-стрекотушка. Прийми й мене.
— Ну йди, жабко: будем укупі сидіти!
Влізла й жабка. Сидять удвох.
Коли це біжить зайчик. Угледів рукавичку, угледів, що там щось сидить, та й питає здалека:
— А хто тут такий?
А йому й гукають з рукавички:
— Я мишка-скреботушка! Я жабка-скрекотушка! А ти хто такий?
— Я зайчик-лапанчик. Прийміть і мене.
— Ну йди!
Уліз і зайчик. Сидять утрьох.
А тим часом дід оглядівся, що нема рукавиці, та й вернувся. Бачить — лежить рукавичка, а в ній щось ворушиться, та ще й не одно. “Еге, стривай же,— думає дід,— я теє все й заберу!” Схопив швиденько рукавицю, зав’язав мотузочком і причепив собі до пояса. От всі троє й заметалися!
— От тепер край! От тепер ми пропали! — мовить зайчик.— Бідна наша голівка! — І став плакати.
— Та стривай,— каже мишка.— Чого там уже так зараз і умлівати? Не плач! Якось-то буде… Треба ради шукати при лихій годині, а не плакати!
— Якої ради,— пита зайчик, а сам усе лапкою слізки втирає.
— А ось побачиш,— каже мишка. Та спустилась наспід у рукавичку і почала дірочку прогризати. Гризь, гризь… І прогризла.
— Тікаймо,— каже,— тепер! — І вискочила. А за нею й жабка, а за жабкою й зайчик.
Тільки що вискочили, зайчик як побіг, як побіг, то тільки лапки замелькали! А жабка з мишкою розглядаються, де це вони опинилися та куди їм податися. Жабка й каже до мишки: “Ходім до мене, мишко, будем у мене жити”. Та й повела мишку до свого болота.
— Ось побачиш,— каже,— як тут гарно! Яке хороше болото!
— Е,— каже мишка,— кому гарно, а кому й ні! Тобі гарно, а я до такого не звикла… Бувай здорова!..
Та й побігла собі. Бігла, бігла, та аж у село забігла. Там жила вона в козака на току, у клуні, в снопках, жила і в бабиній хижі — у буханчиках дірки прогризла, а тепер, може, і у вас у комірці або в хаті, десь у куточку, в нірці оселилася; як побачите її, то розпитайте, як то воно було з тією пригодою, з рукавичкою…
Поділіться з друзями:
