Маринка ще здалеку побачила, що біля криниці, до якої йшла з порожніми відрами, чогось бракує. А наблизившись, зрозуміла: не має журавля – помічника, завдяки якому щодня приносила додому чисту, холодну воду. Його не було ніде. Тільки місце де стояв іще вчора, нагадувало про нього.
– Чи не бачили ви Журавлика? – запитала у дерев, які росли неподалік.
Однак вони промовчали.
– А ви, хмарки? – підняла голову.
Але й вони нічого не знали. Мовчали метелики, бджоли, мурашки. Не відповідали також горобці, сойки, ворони, зайці.
– Усе тому, що в криниці зникла вода, – почула у розливах світла, що не було таким яскравим, як завжди.
Зазирнувши у криницю, аж на самому його дні побачила трішки води – брудної, з неприємним запахом.
– Чому ти зникла? Куди поділася твоя чистота? – поцікавилась у неї
– Зникла я через людей, – обізвалася вода. – Вони перестали любити, поважати мене.
– Чому? – запитала знову, проте відповіді не почула.
Увечері вона вирішила відшукувати Журавлика. Не знала, куди він полетів, але не втрачала надії, що знайде його. Срібне світло зір, вказувало їй дорогу через поля, ліси, гори, долини, моря; соловейки веселили її своїми піснями й постійно нагадували про рідні краї; веселка дарувала радість.
Чотири доби, час од часу перепочиваючи, шукала в далекій країні свого улюбленця. А коли віднайшла, її душа розквітла, наче квітка. Думала дівчинка, що вдасться переконати Журавлика повернутися додому, однак птах не захотів.
– Чому? – запитала.
І розповів їй він, як деякі люди навмисне почали зневажати його, плювати в криницю, вкидали й неї різний непотріб.
– Якщо її почистять і вода повернеться й стане чистою – повернуся. Забули люди, що вода – то життя, отож зневажають її, не цінують.
Щоб Маринка якнайшвидше повернулася додому, Журавлик попрохав Жар-птицю віднести її в рідні краї.
Недовго летіла дівчинка на червоно-золотистому дивному птахові. Коли він опустився на подвір’я, то здалося, що все зайнялося вогнем.
На світанку, щойно промені сонця постукали у вікно, дівчинка разом зі своїми батьками вирушила до криниці. До пізнього вечора чистив батько криницю, вигрібаючи весь непотріб, який Маринка з мамою відносили разом. Не зважали вони на односельців, які кепкували з них. Але пізно ввечері повернулися додому.
А наступного дня, прийшовши до криниці побачили в ньому воду. Смачну, чисту, холодну, як раніше. І стояв поруч Журавка, який радо вітав усіх, хто приходив по воду. А люди, які обіцяли закидати криницю, уночі виїхали з села.
Поділіться з друзями:
