Рано-вранці синичка прокинулась, поглянула з високого ясеня на снігові кучугури, на заячі сліди біля старого пенька. І раптом… дзвінко заспівала.
Заспівала й здивувалася:
— Чого мені так весело? Адже дерева ще чорні, зовсім голі, навіть торішнього жовтого листячка нема!
Пташка випурхнула з дупла й полетіла до знайомої горобини, де, вона знала, ще є ягоди. Вночі вітер позбивав їх з гілок, і тепер вони червоними жаринками горіли на снігу.
Синичка смачно поснідала ягодами й знову заспівала…
— Чого, чого мені так весело сьогодні? Треба спитати в кого-небудь!
І вона полетіла на лісову галявину. Сьогодні там був справжній пташиний базар. Усі дзвінко щебетали, свистіли, тьохкали й кружляли над чорною смужкою посеред білого снігу.
Синичка глянула на смужку й зраділа:
— Тепер я знаю, знаю, чого мені весело! Сьогодні сонечко піднялося вище і народилася чорна таловинка. Я навіть чую, як дзвенить під снігом маленький струмок. Незабаром весна, всюди буде гарно і весело!
І тоді синичка полинула високо в небо й заспівала найкращу пісеньку, яку тільки знала:
— Цинь-цинь-цинь-цинь!
Поділіться з друзями:
