Ячмінь. Андрій Малишко

Тато кажуть, у артілі Вже посіяли ячмінь, Колоски, як вуса білі, Кинуть влітку темну тінь. Вітер зірветься гультяйко: — Поле й ліс — моє усе! — Колосків злотисту зграйку В синє небо понесе. Понавішує, постеле Вище лісу, вище хмар, І небес висока стеля Аж засвітиться як жар. Місяць стане у дозорі, Явір кине довгу тінь, … Читати далі

Чому вусатий колосок? Надія Кир’ян

В колоска пита Катруся: — Чом у тебе довгі вуса? — Дуже давній я і сивий, Бачив сонце, бачив зливи, З сонця, вітру і роси В мене вуса відросли, Бо багато сотень літ Я годую хлібом світ.

Овес. Надія Приходько

Із обох боків овес В полі, біля стежки, Заквітчався увесь, Вбрався у сережки. Вийде вітер погулять І хмарки заверне, А сережки дзвенять, Достигає зерно. Ніч тумани жене І поля умиє. Встане сонце ясне, І овес дозріє. Тепле літо у вівсі Заховало силу, Щоби дітки усі Суп вівсяний їли.

Кажеш, моря в нас нема? Вадим Скомаровський

Підкрутив дідусь Кузьма Вуса довгі й пишні: – Кажеш, моря в нас нема? Як же? А Пшеничне? Ну, а Житнє як назвеш? А Ячмінне море? І Гречане море теж Біле, неозоре. Вийдеш, станеш на горбі Літньою порою – І вчувається тобі Тихий шум прибою.

 Пшениченька. Андрій Малишко

Над полями промені, Зірка чиста. На полях пшениченька Колосиста. Гей, гей, вся умита, Теплим сонцем оповита На полях пшениченька Колосиста. А за нею простори І з дубами, Білі хмари плавають З голубами. Гей, гей на просторі За колоссям, наче в морі, Білі хмари плавають З голубами.