Наша хата. Наталка Поклад

Вся у білих рушниках, наша хата – ніби птах. Мчить вона через віки, диво-крила – рушники. Вишивала їх бабуся, вишивала їх матуся… Я теж птаху помагаю – рушничок свій вишиваю. За матеріалами: Наталка Поклад. “На веселій вулиці”. Вірші. Малюнки Яни Кернер-Вернер. Київ, видавництво “АВІАЗ”, 2014 рік,  стор. 3.

І досі сниться: під горою… Тарас Шевченко

І досі сниться: під горою, Меж вербами та над водою, Біленька хаточка. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча. І досі сниться: вийшла з хати Веселая, сміючись, мати, Цілує діда і дитя, Аж тричі весело цілує, Прийма на руки, і годує, І спать несе. А дід … Читати далі

Я не бажаю краще долі… Олександр Морозов

Я не бажаю краще долі, Для щастя маю все, що треба. Під хатою стоять тополі, Верхівками лоскочуть небо. Моє кохане любе місто, Тебе до нитки роздягли, Зняли з коштовностей намисто І депресивним назвали. Довкола тільки негаразди, Навколо тебе стільки зла – Немає ні води, ні газу, Ані роботи, ні тепла. Чи знову йти жебракувати З … Читати далі

Українські села. Богдан Драп’ятий

Діти! Бережіть Батьківську хату, Село і церкву, цвинтар бережіть! До них приходьте на пораду, Вікно своє в минуле відчиніть. Ви там побачите в майбутнє шлях, Що в тернах над обривами біжить. Не підпускай до свого серця страх, Бо в тобі – кров героїв струменить. Вір. Заживе щасливо рідний край. Вберуться села у весільні шати. Та … Читати далі

У село дитинства. Юрій Ковач

Знов весна висока в небі визрізає, Пахощі духмяні травень розлива. До села дитинства нині повертаю, І п’янить до щему молода трава. Явори братами, де стрімка вершина, І Лютянка в’ється, хвилями сія, Бо мене тут мають всі за свого сина, Хоч до краю рідного й припізнився я. Борозни глибокі за селом в долині І дзвенить над … Читати далі

Тернії серця. Володимир Кузьменко

Замерзла дорога грудками. На глинищах сірі ворони. Хатина, прибита роками, Сховалась під явора крони. Вже й слід підтоптався від хати, Що в світ мені двері відкрила, Що рідна була, ніби мати, Голубила в снах і любила. Стоять над дорогою клени, Неначе нанизані роки. Хатино моя! Рідна нене, Твої па’ятаю уроки. Зміняю я теплі світлиці На … Читати далі

Материна хата. Петро Гаркуша

Знайома дорога веде до села, Стежина заросла травою. В цій хаті в минулому мати жила – Повіяло ж холодом й журбою… Зустріла скрипінням хвіртка мене, Криком підбитого птаха. Низько над вишнею хмара пливе, Сльозою заплакана хата. Крізь сльози міражні я бачу бліде Обличчя і постать сумну на порозі, Цілую я руку – а мати бере … Читати далі