На превеликий жаль, в наш край, в нашу Україну не раз приходила біда. Вірш Івана Притики вчителя історії із Києва так і називається «Біда».
Біда. Іван Притика
Рідна неня Україна
Умивається сльозами –
«Вчені» мужі, підлий атом
Чорну справу чинять з нами.
Туга щемна за красою,
Квітом, щедрістю ланів,
Сум на серці – не до співу,
Біль за дочок і синів.
Рід козацький перевівся,
Чашу лиха п’є сповна,
А колись же в битвах грізних
Зайдам голови стинав.
Гнучкошиї чин-лакузи
Все до цурки продали,
Відучили край любити,
Мову-квіт не вберегли.
Смерч лютує в синім небі,
Натискає смерть свій код –
І пливуть з димами в небуть
Рідна мова, край, народ.
Травень 1986 р.
Поділіться з друзями:
