До сонця вікнами хатина
Стоїть на пагорбі в селі,
Стоїть сумна, як сиротина,
На лихом зораній землі.
В холодній хаті свічка тьмяна
Колише тіні по кутках.
А Катерина спозарана
Дитину тішить на руках.
То усміхається, цілує,
До серця горне немовля,
То, як голубонька, воркує,
Душевно й тепло розмовля
Про став між вербами, калину,
Що червоніє на лужку,
Про солов’їну Україну,
Кріпацьку долю нелегку.
Та все у Господа благає
Здоров’я синові і літ.
Нехай кровиночка зростає,
Дола стежину в білий світ…
Поділіться з друзями:
