Анатолій Самойленко “Тарасова хата”

До сонця вікнами хатина

Стоїть на пагорбі в селі,

Стоїть сумна, як сиротина,

На лихом зораній землі.

В холодній хаті свічка тьмяна

Колише тіні по кутках.

А Катерина спозарана

Дитину тішить на руках.

То усміхається, цілує,

До серця горне немовля,

То, як голубонька, воркує,

Душевно й тепло розмовля

Про став між вербами, калину,

Що червоніє на лужку,

Про солов’їну Україну,

Кріпацьку долю нелегку.

Та все у Господа благає

Здоров’я синові і літ.

Нехай кровиночка зростає,

Дола стежину в білий світ…

Поділіться з друзями:

  • Час читання:1 хв. читання