Сонце глянуло в кімнату,
зацвірінькали пташки:
– Годі спати!
Годі спати!
Прокидайтесь, малюки!
Дружно, враз, в одну хвилинку
вся малеча підвелась:
Галя, Валя, дві Маринки,
Кіра, Віра та Юрась.
Вмить – на плечі рушники,
в руки мило й щіточки.
– Умивайтесь,
витирайтесь,
чистіть зуби, малюки!
Лиш одна маленька Майя
умиватись не біжить:
чи то спить, а чи дрімає –
все під ковдрою лежить.
– Майя, Майя,
уставай!
Від усіх
не відставай!
А вона, немов не чує,
не розплющує очей.
Наша Маєчка турбує
і дорослих, і дітей.
– Майя, Майя,
чи ти хвора?
Підвелася Майя скоро:
– Я не хвора зовсім, ні!
Добре спалося мені.
Снився сон мені, неначе
ми приїхали на дачу.
Я така була рада –
прокидатися шкода!
Тут до неї ясне сонце
посміхнулось з висоти:
– Що ти, дівчинко! Не сон це,
бо на дачі справді ти!
Майя зразу підхопилась,
узяла свій рушничок,
одяглася, і умилась,
і побігла у садок.
– Раз, два!
Три, чотири!
Ось малята всі підряд –
Галя, Валя, Кіра, Віра –
на зарядку вийшли в сад.
Потім сіли до сніданку
Майя, Вітя та Оксанка,
дві Маринки та Юрко –
пити тепле молоко.