Притча про вдячність. Іван Франко

Мороз був лютий, сніг і завірюха,

По вулиці голодний пес блукав:

Обмерз, продрог, – здаєсь, лиш пушка духа,

Надармо страви й захисту шукав.

Аж чоловік найшовся милостивий,

Впустив до хати пса і обігрів,

Пожалував його, як друг правдивий,

І їсти дав того ж, що й сам він їв.

Та пес, нагрівшися у теплій хаті,

Спочивши і наївшися досить,

Замість подяки став гарчать, брехати,

Ще й кинувся хазяїна вкусить.

Подібний ти до нього, брате милий:

Не тямиш, хто добро тобі зробив,

А тих, що розуму тебе навчили,

Як часто ти зневажив, оскорбив!