Зміст сторінки
Збірник віршів про рідну мову – найкращу, наймилозвучнішу, найріднішу серцю.
Мова… Скільки написано, скільки говорено про цей феномен, який об’єднує людей, робить їх нацією, народом. Учені доводять, що народ може втратити все: незалежність, військову могутність, рідну землю, — але він виживе, якщо збереже мову.
Ліна Костенко писала: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.
Бережімо нашу мову! Вірші про мову, її значення Вірші для дітей і дорослих.
Вірш про милозвучну, мелодійну, найріднішу українську мову. Вірш відомого українського поета Павла Тичини про мову, про рідне слово.
Вічно жива (уривок). Дмитро Білоус
А мова не корилася царю —
ані царю, ані його сатрапам,
з орлом двоглавим стаючи на прю,
що брав її у пазуристі лапи.
Несла устами відданих синів
мужицьку правду, ту, що є колюча,
сміялася з ненависних панів,
що їхня правда на всі боки гнуча.
Плюндрованій, не надавали прав,
немов на звіра, об’являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав —
він був безмозкий, хоч і двоголовий.
Заборонити дереву рости,
ширяти вольній птиці у блакиті,
живій ріці між берегів плисти,”
ходити сонцю по своїй орбіті?
Заборонить дощеві поливать
гінке стебло, щоб не зросло колосся,
поетові — писать і малювать,
щоб приректи народ на безголосся?
О як хотіла, прагла воля зла,
щоб ти була лиш суржик мішанина:
щоб вічно недорікою була
на втіху скалозуба-міщанина!
Мова. Галина Беркита
Радійте мові діти –
Це найбільший скарб у світі.
Радійте їй, її плекайте,
Любіть, шануйте і вивчайте!
Мова. Максим Рильський
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хан буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Квiтень, 1956 р.
Моя мова. Галина Кирпа
Мова моя — мов дівчинка у віночку,
йде полем, іде лугом,
терновими стежками йде.
Мова моя — мов ластівка,
летить горою, летить долом,
провіщає мені ясен-день.
Мова моя — немов Берегиня,
що на кожне своє дитятко
дихає і тремтить.
Мова моя — БУЛА! БУДЕ! А нині
я терни в стежках визбирую,
щоб їй було легше ходить…
Найдорожче. Дмитро Білоус
Синів і дочок багатьох народів
я зустрічав, які перетинали
гірські й морські кордони і на подив
багато бачили, багато знали.
Я їх питав із щирою душею:
— Яку ви любите найбільше мову? —
І всі відповідали: — Ту, що нею
співала рідна мати колискову.
Наша мова. Марійка Новак
Мова – краса спілкування,
Мова – колиска єднання,
Мова українська рідна.
Мово, ти до сонечка подібна!
Наша мова дуже гарна,
Як веселка різнобарвна,
Барвінкова, волошкова,
Материнська рідна мова.
О слово рідне! Орле скутий!.. Олесь Олександр
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Рідна мова. Григорій Вієру
Сонячний вінок,
роду нашого основа,
Чистої роси ковток –
Слово!
Завжди всяк тобою дише,
Мово – святосте моя,
І листи нащадкам пише,
Мово – вічносте моя!
Хори солов’їв,
Звуки слів – живі оркестри,
Дойни ніжності – твоєї
Сестри!
Тихе слово нареченій –
Мово – святосте моя,
Материнський дар пісенний –
Мово – вічносте моя!
Ти мені світи,
Як зоря з висот космічних,
Будеш ти сіять завжди,
Вічно!
Жить тобі в ясну годину,
Мово – святосте моя.
Будеш ти – і я не згину,
Мово – вічносте моя!
Рідна мова. Варвара Гринько
Сію дитині
В серденьку ласку.
Сійся-родися,
Ніжне “будь ласка”,
Вдячне “спасибі”,
“Вибач” тремтливе, —
Слово у серці —
Як зернятко в ниві.
“Доброго ранку!”,
“Світлої днини!” —
Щедро даруй ти
Людям дитино!
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.
Рідна мова. Варвара Гринько. Відеофайл
Рідне слово. Дмитро Білоус
Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!
Несеш барвінь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.
Плекаймо в серці кожне гроно,
прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім’ї великій, вольній, новій.
Рідне слово. Анатолій Камінчук
Барвінково, волошково
В небі світиться зоря.
Починаймо рідне слово
Зі сторінки «Кобзаря».
Рідне слово любить ненька
І співає: «Люлі-лю».
Так любив його Шевченко,
Так і я його люблю.
Слово. Павло Тичина
А Вкраїни ж мова —
мов те сонце дзвінкотюче,
мов те золото блискуче,
вся і давність і обнова —
українська мова.
Розцвітай же, слово,
і в родині, і у школі,
й на заводі, і у полі
пречудесно, пречудово —
розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
червоніє, достигає,
всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
на горі калина!
Українська мова. Ната Гончаренко
Первоцвіт медвяний, калини сопілка,
Зацвіток рутвяний, березоньки гілка.
Полотняні ниви, шовкові діброви,
Пломенисті зливи, зорі світанкові.
Мудрості колиска, пам’яті сторожа,
Перлиночок низка, криниченька Божа.
Роси лебедині, сіль землі святая,
Піт чола полинний, сльози мого краю.
Витончена крона, виткане коріння,
Віковічні дзвони, вогняне насіння.
Писанка єдина, толока багата,
Пісня України, стежечка хрещата.
Мова зоряниста, прадідівський спадок,
Я в живім намисті чапленя-нащадок.
P.S. Текст поетичного твору любязно надано автором для сайту МегаЗнайка. Дякуємо!
Учися, мій друже. Володимир Сосюра
Учися, мій друже,
відмінником будь,
люби і поля і діброви!
І де б ти не був,
де б не жив, – не забудь
своєї вкраїнської мови.
Чудесні барви. Дмитро Білоус
Які чудесні барви у нашій рідній мові,
які відтінки різні від Сейму аж по Сян!
У Києві говорять інакше, ніж у Львові, —
і чорногуз, і бусол, лелека і боцян…
Так наче називаєш різновиди лелек ти,
а це лиш різні назви, синонімічний ряд.
А є ще риси мови, що звуться діалекти:
це говори місцеві на дещо інший лад.
На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,
а огірок звичайний в Чернігові — гурок,
а кошик на Поліссі (в Іванкові) — кошувка,
і назви, і вимова різняться що не крок.
Раз якось на базарі професор із столиці
заговорив із дідом, що ягоди привіз:
— То, значить, на Поліссі вродили полуниці?
Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз.
Дід витріщає очі — і як це може бути?
— То ви з Рогозу родом? Мо, інженер? Поет?
— Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:
прислухуюсь до мови — і в цьому весь секрет.