У зеленім чистім лузі,
Там, де тихо, як у вусі,
Недалеко від ріки,
В сяйві сонця золотого
Після дощику рясного
Вранці виросли грибки.
Всі веселі та пригожі,
На малих хлоп’яток схожі:
На голівках – шапочки,
Сині вічка, білі личка,
Сніжно-білі комірці.
Ще й пістоля носить кожне
На тоненькім ремінці.
Це тому, що недалечко
Від осмаленого пня
Проживала небезпечна
Мухоморська солдатня.
Без пістолів ті грибочки
Дня прожити не змогли б.
Був у них розумний батько
Огрядний вусатий гриб,
Широченний, як копиця.
Його звали Печериця.
Захищати луг свій рідний
Вчив хлоп’ят він день у день:
Набивали у пістолі
То гороху, то квасолі
І стріляли у мішень.
Ще й співали на роздоллі
Бойових своїх пісень:
– Ми брати оружні,
Ми вояки мужні.
Нас нікому не здолати,
Бо ми дуже дружні.
Нам поганки не страшні,
Мухомори не страшні.
Не бувати їм ніколи
В нашій стороні.
А за лугом за зеленим
Недалеко від озер
У хатині дерев’яній
Жив Тупиця-браконьєр.
Він зайчат малих стріляв,
Із озер тих рибку крав.
Навіть міліціонера
Не боявся, ненажера.
Раз увечері у ліс
Він дружків своїх привіз.
Натаскали купу хмизу
Й підпалили її знизу.
Понад гаєм молодим
Повалив густющий дим.
Запищали сонні пташки,
Стало дихати їм важко.
Навіть білочка з дупла
Ледве-ледве утекла.
А дружки траву топтали,
Танцювали, гарцювали,
Доки, наче неживі,
Полягали в тій траві.
Не заснув лише Тупиця.
Вийшов з лісу освіжиться.
Сюди-туди носом тиць –
Та й добравсь до печериць
І швиденько, потихеньку
Всіх зібрав у козубеньку,
Щоб насмажити грибків
Для своїх гульвіс-дружків.
А грибочки-печерички
Захиститись не змогли.
Спали міцно, непробудно,
Бо потомлені були.
Всі ж то хлопці славні
Й воїни хороші,
А не знали, що не можна
Спати без сторожі.
Навіть батько Печериця
Не зчинив тривогу –
В козубеньці аж на денці
Спав усю дорогу.
Притаскав усіх Тупиця
До своєї хати,
В миску висипав залізну
Й став їх полоскати –
Гарячущою водою
Як хлюпне та як лине!
Раптом батько Печериця
Як підскочить, як стрибне
Та як крикне:
– Ти осліп?
Ти куди це ллєш окріп?
В тебе є у лобі очі?
Є у тебе голова?
Тут же славне та відважне
Наше військо спочива!
– Цить, мовчи! – Тупиця каже.–
Зараз я все військо ваше
Сметанкою обіллю.
Я вас смажених люблю.
Печериця браконьєра
В ніс пістолем як штовхне:
– Ти задумав нас поїсти –
Славне військо і мене?
Ми землею і водою
Будем битися з тобою.
Ти – нахабний браконьєр,
Рибожер і грибожер!
Засміявся злий Тупиця:
– Хто ти будеш? Що за птиця?
– Я, – гукає Печериця, –
Всьому війську командир.
Ти до мене придивися,
Ти поглянь на мій мундир.
Він же в мене командирський!
В мене вигляд богатирський,
А у всіх моїх хлоп’ят
Пістолети аж до п’ят!
– Не горлай, – Тупиця каже. –
Я плював на військо ваше!
Зараз жару дам усім
Та з друзяками й поїм. –
Глядь – нема вже Печериці.
Опинивсь аж на полиці.
Любо збоку подивиться!
Повертай хоч так, хоч сяк –
Козакам усім козак:
Шаровари широченні,
В них кишені глибоченні,
Два пістолі по боках
Ще й шаблюка у руках.
Свита сіра, шапка біла,
Все до шмиги, все до діла,
Все у міру, все якраз –
Справжній Бульба Тарас!
Як гукне ж він та як свисне,
Та шаблюкою як блисне,
Та пістолем як махне:
– Хлопці, слухайте мене! –
Встало військо Печериці,
Наче коване із криці,
В шароварах, у шапках
Ще й з пістолями в руках.
У шеренги розгорнулось,
Урочисто присягнулось:
– Батьку, станемо грудьми
За життя і волю ми!
Ми ж не з клоччя, ми ж не з вати,
Вмієм добре воювати.
Нам і горе – не біда!
Не страшна сковорода!
Краще вмерти в чесній брані
Ніж пектися у сметані!
Ми постоїмо в бою
За свободу й честь свою!
Браконьєр крутнувся швидко
Враз підставив сковорідку,
Печерицю раптом – хап!
Та на сковороду – ляп!
А відважний Печериця
Вже нічого не боїться.
Він ногами тупотить,
Аж сметана хлюпотить.
Він підстрибує та скаче,
Примовляє: – Ну й гаряче! –
Витинає гопака
Та командує, гука:
– Гей, до бою! Нуте хлопці!
Он квасоля у коробці,
Он у підситку горох –
Все для наших перемог!
Набивайте у пістолі
Гречки, проса і квасолі,
Добре цільтеся лишень,
Браконьєр для вас – Мішень! –
Грізне військо Печериці
Зайняло усі полиці,
Позалазило в горшки,
В кухлі, глечики й миски.
Той, засівши у каструлі,
Б’є голівками цибулі.
Той близесенько підліз,
Б’є Тупицю просто в ніс.
Свищуть з кожного пістоля
Як не просо, то квасоля,
Як не гречка, то боби,–
Вміють битися гриби!
Браконьєр по кухні скаче,
Крекче, стогне, ледь не плаче,
Славних воїнів ляка,
Підійнявши кулака:
– Ось візьму я капустину
Та на вас, як бомбу, кину.
Ваші голови й шапки
Розлетяться на шматки! –
Славне військо Печериці
Насміхається з Тупиці:
– Не кажи завчасно «гоп»! –
Та у ніс його, та в лоб.
Ухопив відро Тупиця –
Замість каски пригодиться.
Всунув голову туди,
Щоб сховатись від біди.
А безстрашний Печериця
У куток шугнув, як птиця,
Підійнявсь на повний зріст,
Буряка хапнув за хвіст,
Розкрутив над головою
Та, неначе булавою,
Бах Тупицю ним у ніс!
Браконьєр під стіл поліз,
Хустку витяг із кишені,
Прив’язав до друшляка
І, неначе прапор білий,
Із-під столу витика. –
Ой, здаюсь! Капітулюю! –
Перелякано гука.
– Хлопці! – крикнув Печериця, –
Бить лежачих не годиться! –
І гукнули всі: – Ура!
Нам додому вже пора,
Щоб погані мухомори
Не посіли наші гори,
Наші сонячні луги
І зелені береги.
Як застукаєм поганців –
Виб’єм клятих до ноги!
Поставали у ряди.
Всі вояки – хоч куди!
Сильні, мужні та пригожі,
На малих хлоп’яток схожі.
Набакир шапки наділи,
Пістолети – аж до п’ят.
Ну такі ж уже чудесні,
Хоч виводь їх на парад.
Перед ними – Печериця,
Любо збоку подивиться!
Повертай хоч так, хоч сяк –
Козакам усім козак:
Шаровари широченні,
В них кишені глибоченні,
Два пістолі по боках
Ще й шаблюка у руках.
Славний батько Печериця
Хвалить воїнів: – Орли!
Оголошую подяку,
Ви мене не підвели.
Слава вам за перемогу!
Кроком руш! Тримайте ногу!
Рідний луг чекає нас.
Заспіваймо в добрий час!
– Ми брати оружні,
Ми вояки мужні.
Нас нікому не здолати,
Бо ми дуже дружні.
Ілюстратор: Василенко А.