Вірші для дітей про весну Віктора Кочевського - МегаЗнайка - сайт для дітей, батьків, вчителів

Перейти до вмісту

Головне меню:

Вірші для дітей про весну Віктора Кочевського

ДЯТЛИК
По нашому лісі старому
Гуляє лункий перегук.
Хтось вранці прокинувся в ньому
І дріб вибиває: тук-тук.
Це ж дятлик — мій давній знайомий,
Я знову зустрівся із ним.
Стою поблизу його дому
Під дубом товстим, дупляним.
Сніг тане, вмиває дерева,
І дятлик напився з кори.
Його тюбетейка рожева
Над мохом мелькає, горить.
Ступнув я... Щось тріснуло сухо.
Я дятла лякать не хотів,
А він, товстодзьобий, щодуху
Зі стовбура скік — полетів.
Він пурхнув до ближчого клена,
Хвостом обіперся об сук,
І, дивлячись косо на мене,
Почав передачу: тук-тук...
— Весна уже не за горами!
Тук-тук... Зустрічайте її! —
Від дятла пішла телеграма
В байраки, бори і гаї.


ЙДИ, ВЕСНО, ПО ЗЕМЛІ!
Із хмар останній сніг витрушує зима...
Обернешся — дивись, її уже й нема:
І сонце пригріва, і небо синє-синє,
Й поля в проталинах, немов у ластовинні.
Біжать, спішать на луг потоки із ярів,
Заспівує басок потужних тракторів.
Вилискує рілля, неначе пір'я галки...
Йди, весно, по землі!
Сип зерно у сівалки!


ЛЬОДОХІД
Повніє річка вглиб і вшир,
Закручує шалений вир...
Пливуть крижини по воді,
Неначе білі лебеді. Шумить ріка:
— Спішу! Спішу-у-у!
Ламає все, крім комишу:
Стоїть, старенький, над водою,
Трясе рудою бородою.


ОСТАННІЙ СНІГ
Під розлогим дубом
Нам на втіху
Заховавсь від сонця
Клаптик снігу.
Як зима тікала,
Лісом бігла,
Загубилась в неї
Хустка біла.
І на одинокій
Тій хустині
Проліс підіймає
Квіти сині.


ПОВІНЬ
Капле з острішка,
Потріскує трішки:
Березень в лузі
Лущить горішки.
Річка зібрала
Всі водотечі
І молодечо
Розправила плечі.
Біля берізоньки,
Біля вільшини
Лунко ламаються
Перші крижини.
Води невпинні,
Багатоплинні —
В кришеній кризі,
В білім лушпинні.
Хвиля хитає
В променях косих
Плюшеві котики
На верболозах.
Сонце сідає
В зарості ближні,
І на крижинах
Плавають крижні.


ПОСІВНА ВЕСНЯНКА
Сійся, вівсе,

В чисті ріллі,
Тобі сонце

Силу ввіллє.
Оберни скоріш,

Ячменю,
Чорне поле

На зелене.
Весна-красна

Не бариться:
Дружно сійся,

Яровице.
Хай зійде

Твоє насіння
На щасливе

Колосіння.


СХОДИ
Земляні хатинки —
Темні та тісні,
І заворушились
Повні насінинки
В теплій борозні.

Доки вже їм спати:
Ой, набридла ніч!
Чи не час-бо зняти
Чорну ковдру з пліч?

Встали із постелі,
Натягли лучки,—
Та й пробили стелю
Стріли-голочки.

Ну, тепер ростимуть,
Хоч і не проси:
На зелених вістрях
Нанизались в іскрах
Крапельки роси.



 
Назад до вмісту | Назад до головного меню