Петро Супруненко "Чабанська підмога" (легенда) - МегаЗнайка - сайт для дітей, батьків, вчителів

Перейти до вмісту

Головне меню:

Петро Супруненко "Чабанська підмога" (легенда)

Петро Супруненко. Малюнки А. Базилевича

Чабанська підмога
(Легенда)

Було це в ті часи, коли з'явилися в Таврії перші поселенці. Їхали чумаки степом, обдивлялися навкруги — до душі припало їм привілля: земля неорана, луки широкі, трави високі, річка повноводна поряд тече. Це зараз Берда петляє по степу, наче заблуканий мандрівник, часто пересихає, а тоді й улітку справляла вона водопілля.
Повернулися чумаки з рибою та сіллю додому, розповіли про бачене. І незабаром на   зелених   берегах   Берди з'явилися чепурненькі мазанки, виросли села.
Тільки не мали щастя новосели. То буран страшний схопиться, то мор нападе на худобу. А найбільше непокоїли вороги — татари і турки. Налітали вони, як вороняча зграя, і тоді вже було не до господарювання, Щоправда, запорозькі козаки давали добру відсіч бусурманам, але ті не вгамовувалися.
Якось учинили запорожці переполох під самими турецькими берегами. На човнах, що чайками звалися, потопили вони кілька здоровенних турецьких кораблів і попливли назад до своїх рідких дніпровських берегів. Та бачать — турки цілу аргладу стягли і навздогін пустилися. Не встигнути до Дніпра козакам, і повернули вони до Азовського узбережжя. Увійшли в гирло Берди — турки за ними.
Спершу попливли маленькі кораблі. Виміряли глибину. За малими пустили бусурмани великі. Пливуть, береги з гармат обстрілюють, страху наганяють.
Переполохалися в селах люди — давно вже не чули такого грому. Старі пригадували минувшину, хитали головами — недобре діло, мовляв, турки затівають. Знову грабіж і знову розбій. Куди податися з насиджених місць? Не дарувати ж ворогові добро.
А боронитись було важко. Тут шаблею нічого не вдієш. Замислилися найстаріші і найдосвідченіші козаки. От якби знайти таку велику гармату, щоб одним пострілом відбити ворога. Думати довго ніколи, а зброї у козаків не гурт. Тривога росла.
І ось у цей час завітав на козацьку раду молодий чабан Ілько. Поздоровкався, витер піт   з обличчя й каже:
— А чи не потрібна вам чабанська допомога?
Зачудувалися всі. Якого біса треба тут ще й вівчареві? Хай краще не пхає свого носа до чужого проса.
— Чи не надумав ти, Ілько, овець своїх проти турків виставити? Чи, може, став ти чарівником і поробиш із баранів лицарів? Злякаються твого воїнства вороги...
— Ні, чарівником я не став. І не з вівцями прийшов. Знаю я одне джєрело...
З недовірою дивилися на Ілька козаки, проте слухали.
— Оте, що вода в ньому, як сльоза, чиста і б'є воно на березі нестримно. Від нього і Берда повноводна.
— Правду мовить чабан,— погодилися запорожці.— Знаємо ми це джєрело — і вода в ньому чиста, і сила велика. Та що А тепер з нього? Скаламутять, споганять його вороги...
— Ні,— твердо промовив Ілько.— Нам допоможе це джерело!
Домовився Ілько, щоб не зводили очей з турків. А він піде і прив'яже їхні кораблі, як волів до корита.
Вірять і не вірять чабанові люди. Пішов він, не гаючись. Де вже ходив, що робив,— знали тільки ватажки війська козацького. А незабаром і справді сталося, як і обіцяв Ілько,— ні назад ні  вперед турецькі кораблі не зрушать.
— Оце притика!  Молодець Ілько!— раділи тавричани.
Тепер вже легше було ворога здолати. Сходять турки
з кораблів на берег, та назад не повертаються — козаки їх з самопалів кроплять. А втекти теж не можуть бусурмани — стоять кораблі, мов зачаровані.
— Так і є, чарівники ми!— казав козацький отаман сполоханим полоненим туркам..— Ідіть і перекажіть паші, що коли не здастеся оце зараз же в полон, лишитеся зачарованими, камінням станете, грім і блискавки на вас напустимо...
Побігли турки до паші свого, а козаки сміються. Всі вже взнали, як сотворив чудо Ілько. Який там він чарівник! Просто знав чабан, що Берду живить велике джерело на березі. От і надумав закрити його, щоб води в річці поменшало. Скликав людей, попросив принести всю вовну, настрижену з овець. Везли її возами, несли мішками — зібрали цілу гору. Ніхто добра свого не шкодував для такої справи. Забили вовною джерело, як радив Ілько. Почала спадати у річці вода. Обміліла Берда невпізнанно. Присмоктало до дна турецькі судна. Так вони й знайшли загибель на нашій землі.



 
Назад до вмісту | Назад до головного меню