Петро Супруненко "Два брати" (легенда) - МегаЗнайка - сайт для дітей, батьків, вчителів

Перейти до вмісту

Головне меню:

Петро Супруненко "Два брати" (легенда)

Петро Супруненко. Малюнок А. Базилевича

Два брати
(Легенда)

Там, де плакуча верба схилила до води свої коси, невгамовно плеще об камінь хвиля, тихо веде розмову Дніпро з берегом. І важко здогадатись, про що вони гомонять.
Ясно тільки — сумна та розмова.  Можливо,  тому, що видно звідси дві невеличкі скелі, які виступають з води...
...Стояла колись тут на березі хата старого козака. І мав він двох синів. Намилуватися не міг на них старий. Славні були хлопці. Вийдуть, було, рибалити чи в поле косити — кипить робота у них. А потім поїхали бусурманів громити. В різних походах побували, довго ніякої звістки не подавали. Та ось і повернулися додому. Дуже радів батько, а мати навіть не знала, де вже їх посадозити, чим краще пригостити, милувалася з орлят.
Та тільки брати, наче підмінив їх хтось,— скоса один на одного поглядають. Хвилюється батько:
— Маже, здобичі на війні не поділили?
— Ні, тату,— відповідає один із синів.
— Може, нагородою кого обійшли чи хто в бою злякався?— супиться батько.
— Ні,— одказує другий.
Геть розтривожився старий — що з синами скоїлось, ніяк не второпає.
— Може, дівчина вам розум скаламутила?
Промовчали козаки, схилили очі.
Ох, і взяв же їх у шори батько! Чого тільки не казав. І що й не козаки вони. Угледіли спідницю — і вже вуха опустили, як лопух на дощ. Ні, ці дурощі треба києм виганяти. Ось як візьме він дрючок та як почне хрестити, то враз у голові ясно стане...
Однак не врадили батькові докори. Ходили парубки похмурі як ніч. І про товаришів забули, і вечорниці вже їх не вабили.
А як ставилась до цього Марійка, ласкава і весела красуня? Тим-то й ба, що не знали брати, хто їй більше до вподоби. Можливо, від такої невпевненості все й лихо скоїлось? Розуміли хлопці, що не може Марійка кохати одразу обох — такого не буває. А гарні були обидва брати: сильні, стрункі, чорнобриві. Та котрийсь із них все ж таки  був  ближчий   Марійці.   Однак  не  виказувала   цього дівчина. Сподівалася, що все владнається саме по собі, як бог розсудить.
А хлопці не стали чекати, доки втрутиться хтось третій. Самі надумали з'ясувати, кому з них засилати старостів до красуні. Врадились так: хто вб'є яструба на льоту, той і здобуде прихильність. Виїхали в степ. Вистрілив один з них,— опукою впав на землю птах. Вистрілив другий — така ж удача.
Тоді пішли вони на іншу умову: дізнатися, хто кращий рубака? Сіли на баских коней своїх. Проїхав один — і на всьому скаку зрубав шаблею виноградне гроно, не зачепивши лози. Та те ж саме зробив і другий.
Як же розв'язати суперечку?
Пішли до Дніпра, і знову домовилися: хто подолає швидше пороги, той і виграє змагання.
Попливли молодці. Як не важко було триматись у бурхливій воді, крок за кроком долали шалений потік. Білі гриви високих хвиль накривали плавців. Часом здавалося, що від їхніх тіл не лишиться й кісточок — так стрімко несла їх течія на грізні камені. Та брати були вмілими плавцями: ще з дитинства звикли до рідної річки. Йшлося до того, що й тут звитяжця не буде, що доведеться шукати нового спитку.
Саме тоді на березі з'явилася Марійка. Зняла з коромисла відра, відкинула косу, замилувалася чарівним Славутою. І раптом побачила братів серед хвиль. Подумала, що тонуть вони. Ие витримала й щосили вигукнула ім'я одного з них.
Ревіла бурхлива вода, та голос коханої почули. Той, кого вона кликала, піднісся духом, а другий... Другий почав знесилюватись. Захлеснула його велика хвиля, і попросив він у брата допомоги. Але той відпливав од нього все далі. Можливо, не чув поклику, а може, й не хотів допомогти суперникові.
Образа і злість надали сили тому, що відставав. Поплив він наздоганяти брата.
Небагато вже лишалося до берега. Проте не довелося доплисти до нього жодному з братів. Переднього наздогнав той, що відставав, схопив його за шию і в нестямі потяг за собою на дно. Ревли пороги.
Не дочекалася братів Марійка. Стояла на березі, убита горем, і сльози котилися по її блідих щоках.
На тому місці виросла над Дніпром плакуча верба. А там, де потонули козаки, з'явилися з води дві скелі. Називають їх Два брати.

 
Назад до вмісту | Назад до головного меню