Легенда "Дитинство святого Миколая". Ніна Наркевич - МегаЗнайка - сайт для дітей, батьків, вчителів

Перейти до вмісту

Головне меню:

Легенда "Дитинство святого Миколая". Ніна Наркевич

Ніна Наркевич
Дитинство святого Миколая
(Легенда)

Давно-давно, понад тисячу років тому, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Нічого не бракувало малому Миколі — ні гарної одежі, ні смачної їжі. Але не мав він ні тата, ні мами. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Та коли виходив він зі свого гарного будинку і грався з дітьми, бачив, у яких темних, глиняних хатках вони мешкали. Чув, що вони спали на глиняних долівках і нерідко лягали спати голодні.
Був у Миколи старий учитель, який учив його молитися,читати й писати. Одного разу читав він разом з учителем Святе Письмо,а було там написано: «Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця не знає, що робить лівиця...»
— Учителю, поясни мені, як це розуміти? — запитав у задумі.
— А так, сину: коли робиш добро іншому, не треба про це нікому розповідати. Краще не хвалитись своїми добрими вчинками, — відповів учитель.
Це було пізньої осені. Микола вже знав,що багато діток у його околиці сидять голодні в неопалюваних хатах. Он — родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема черевиків, а вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі галузки, щоб затопити піч.
«Не можу спокійно спати, коли інші діти голодні, коли їм холодно в хаті».— подумав. Устав і пішов до комори тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив. Набрав у торбинку харчів — муки, олії кілька пляшок, повні кишені сухих яблук і слив, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та нові черевики. Ще й кілька товстих полін захопив, все поскладавши у велику торбу.
Щоб ніхто не здогадався і не побачив, що він надумав зробити, Миколай удав, що йде вже спати, сказавши своїй няні:
— Я вже помолився, добраніч, няню! Іду спати.
І коли всі  поснули, він вийшов  з  торбою і пішов до хатини старого Олександра. Поклав торбину на порозі та й побіг швиденько назад.
Усі спали. А вранці старий Олександр знайшов торбинку й не міг натішитися дарунками, не знаючи, що робити, і не міг здогадатися, кому дякувати.
у Отак розпочалося таємне обдаровування Миколаєм бідних. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм, та ніхто не здогадувався, що то був Миколай. Але слуги його помітили, як зникають харчі та одежа, ще й дрова. І стали пильнувати вночі Миколиного добра. Одного разу, коли хлопчик тільки-но спакував торбу й вийшов зі свого подвір'я, слуга побачив це і наздогнав Миколу:
— Куди ж ти несеш цю торбину? Вона ж важка, не під силу тобі! — жалів слуга хлопчину.
— Там діти голодні! Я не можу заснути,як згадаю їх голодних у неопалюваній хаті! — тяжко зітхнувши, сказав Микола. — От зроблю цей добрий  вчинок, і  мені  стане  легше, і  я  спокійно засинатиму тоді.
Минули роки. Виріс Микола, здобув освіту і не схотів зберігати свого майна для себе. Віддав усе бідним людям. Сам же став священиком і скрізь чинив тільки добро і вчив людей те саме чинити для власного доброго самопочуття! За це Бог дав йому силу творити щораз більше добра. Микола лікував хворих, допомагав невинним, що перебувають  у  в'язницях, кожному  в  його  потребі йшов назустріч. Усі знали й любили Миколу. А коли він помер, то церква зарахувала його до святих.
А тепер діти моляться до святого Миколая, щоб він допоміг їм бути добрими і щоб нагороджував їх за добрі вчинки. Вони чекають ночі з 18 на 19 грудня, щоб почути срібні дзвіночки на санчатах, якими їде до дітей святий Миколай.
Кажуть, що тоді радіє місяць на небі, посміхається, бо він знає, що в цю ніч усі радітимуть і ті, хто робить подарунки, і ті, для кого вони призначені. Бо найбільше щастя в житті — це творити добро.

 
Назад до вмісту | Назад до головного меню