Який слід повинна лишити людина на землі. Василь Сухомлинський

Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться люди», — думає з гордістю.


А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

—    Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.

Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.

Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.

Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там.

Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.

—    Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід. — Є в тебе син чи дочка? 

—    Немає у мене ні сина, ні дочки.

—    Може, ти дуба посадив?

— Ні, не посадив я дуба…

— Може, ти поле випестував?

—    Ні, не випестував я поля…

—    Так, мабуть, ти пісню склав?

—    Ні, й пісні я не склав.

—    Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.

Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам’янілий відбиток Хлопчикової ніжки.

«Ось і все, що залишилось після мене на Землі, — з болем подумав старий Чоловік. — Але цього ж мало, дуже мало… Не так треба було жити…»

За матеріалами: Сухомлинський В. О. “Бути людиною”. Оповідання, казки. Малюнки Л. В. Белякової та К. В. Самойлова. Xарків, видавництво “Белкар-книга”, 2016 р., 64 с.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: