Як лисиця вовкові кожуха шила. Литовська народна казка

Іде раз вовк понад лісом. Бачить – аж дятел дерево довбає.


– Дятлику, дятлику, ти довбаєш літо й зиму, чом же ти собі чоботи не видовбаєш?!

А дятел і відповідає:

– Мені чоботи ні до чого. А ти, вовче-вовчиську, овечок усе ріжеш, ріжеш, а зима надійде – ти й мерзнеш. Чом же ти собі й досі кожуха не пошиєш?

Вовк пригадав, що й справді у нього в люті морози зуб на зуб від холоду не попадає. Зажурився вовк, іде й плаче. А назустріч йому – лисиця. Вона й питає вовка:

– Куме, чого це ти плачеш?

– Як же мені не плакати, коли дятел каже: «Вовче-вовчиську, овечок усе ріжеш, а кожуха собі ніяк не справиш».

– Є чого плакати! Я тобі такого кожуха пошию, кумцю! Тільки принеси мені овечку.

Пішов вовк, зарізав овечку й приніс лисиці.

– Прийди завтра – і кожух буде готовий,– каже лисиця.

З’їла вона овечку та й качається собі ситенька, гріється на сонечку.

Приходить вовк.

– Ну, лисичко-ягідко, чи пошила вже мені кожуха?

– Пошила, кумоньку, пошила, тільки на комір не вистачило. От якби шмат конячої шкури на комір дістати!..

– А де ж його узяти? – питає вовк.

Лисиця й відповідає:

– Недалеко на толоці пасеться гарний жеребчик – от із нього вийшов би чудовий комір. Бери віжки й гайда зі мною! Ти придержиш його, а я й викрою, скільки мені на комір треба.

Підійшла лисиця з ножницями до жеребчика та чирк йому біля вуха. А вовк поруч із віжками націляється. Жеребчик злякався та як плигне, як понесе вовка, то в нього аж шерсть закуріла. А лисиця все кричить навздогін:

– Кумцю, тримай жеребчика, бо я ще не викроїла.

Як лисиця вовків і кожух шила. Литовська народна казка для дітей

Вовк уже хотів відпустити віжки, та заплутався в них і ніяк не може вивільнитися. А жеребчик несе вовка прямісінько до свого подвір’я.

– Кумцю, кумцю, хапайся за ворота! – кричить лисиця здалеку.

Але де там вовкові за щось хапатися, коли його кістки по землі торохтять. Так і не вдалося йому надягти того кожуха, що лисиця пошила.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: