Як білочка дятла врятувала. Василь Сухомлинський

Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло. Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках.


Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються.

Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.

Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.

—    Чого це ти, дятле, плачеш?
—    Немає чого їсти, білочко.

Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.

А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.

_______________________________

За матеріалами: Сухомлинський В. О. “Бути людиною”. Оповідання, казки. Малюнки Л. В. Белякової та К. В. Самойлова. Xарків, видавництво “Белкар-книга”, 2016 р., 64 с.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: