Великодня пригода. Л. Храплива

Засвітило сонечко ранком у віконечка.


Поклала мама в кошик паску, писанки, ковбаску та покликала донечку — Параску:

— Від себе і від Батька, і від мене занесеш Бабусі Свячене! І пішла Параска: в кошику ковбаска, писанки і паска. А дорогою дивуються горобчики:

— Цвірінь! — що в Параски вишита запаска.

Іде Параска, вийшла на горбок. А до неї Бровко-песик: скік та скок!

— Куди ідеш та що несеш?

— Несу я паску, писаночки, ковбаску, від Батька і від Мами і від мене — несу Бабусі Свячене.

— А не буде там чого і для мене? — Бровко питає, хвостиком махає.

— Писанки Матуся написали оленями, півниками, сонцями прикрашали. Не на те трудились мої Ненька, щоб з’їв Бровко писанки смачненько!

— Подививсь, Парасю, ще раз на Свячене: може там найдеться що для мене? — Бровко питає, хвостиком махає.

— Білу паску — не малі це речі — мама цілу ніч місили ще й пекли у печі. Ой, багато мали з нею праці! Чи ж годиться пасочка — собаці?

— Подививсь, Парасю, ще раз на Свячене: я голоден — чи нема нічого в кошику для мене?

— Лиш ковбаска, вся товстенька, з салом. Мама її довго начиняли, ще й пекли! Я знаю, їсти ти готовий, та не дам ніяк ковбаски — псові!

—  Поглянь, Парасю, в кошик — ще ж бо не порожній він! — Бровко благає, хвостиком махає.

—  Не порожній, ще остався… хрін. Викопала я його сама в городі — може, стане Бровкові в пригоді?

Дала Параска Бровкові ласощів тих, а Бровко лиш понюхав та:

— А-а-а-ап-чих!

В носі закрутило, в очах потемніло. Пчихнув Бровко, заточився та штовхнув Параску. Випустила вона з рук кошик, паску, писанку, ковбаску…

Покотилася з горбочка паска, а за нею стежкою всі писанки й ковбаска, а за ними кошик і Параска, а за ними, гавкаючи, Бровко-пес.

Котилися, котилися ранок весь. Аж мусили стати, бо докотились до бабусиної хати. Встала тоді Параска, позбирала в кошик паску, писанки, ковбаску та промовила:

—  Бабусенько, я від Мами, і від Тата, і від мене принесла ласощі вам та Свячене.

І сказала, яка пригода приключилася: як усі вони з горбочка покотилися. А Бабуся — нум Параску цілувати. Посадила її на покуті в хаті, а Бровкові біля порога дала велику кість. А він зубами: хап! І їсть, і досі їсть!

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: