Радість. Василь Чухліб

Раніше від бабусі Дарини ніхто не встає. Сьогодні Тетянка прокинулася раненько, вибігла надвір, а бабуся вже порається на городі, кущі помідорів підв’язує.


Зачувши, як Тетянка лопотить босоніж по стежці, розігнулася :

—    Доброго ранку, внучко!

Очі бабусині усміхаються, помережане зморшками обличчя аж світиться.

—    Чому це ви так радієте, бабусю? — запитує Тетянка.

—    А радію. Бо день он який ясний та погожий! Сонцю радію. Городині, садовині сонечко силу дає. Помідори вже займатися починають, яблука он які красуються. А дині як пахнуть! Я там одну жовтеньку нагледіла, зірвати тобі?

Бабуся розрізала диньку, Тетянка куштувала.

—    Смачна? — питала бабуся.

—    Як мед!

—    А чим пахне?

—    Сонцем!

—    Отож-то й воно! — цвіла усмішкою бабуся.

А то прокинулася Тетянка — хтось тарабанить по даху. Може, кіт Рудько туди забрався та й витанцьовує?

На ганку стоїть бабуся — рада-радісінька.

—    Чому це ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно.

—    А поглянь: який дощик іде! Лагідний, теплий. Напоїть земельку і вродить вона усякого збіжжя, садовини й городини. Будуть на зиму комори повні. Тому й радію.

Бабусина радість передалася Тетянці, і гайнула вона по калюжках витанцьовувати.

—    Отако! Побігай під дощем, то хутчіш підростатимеш,— приказує бабуся.— І мені, й дідусеві, і мамі, й татові на радість!


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: