Принцеса Мишка. Французька народна казка

Жив колись один французький король. Дожив він до старості, а дітей у нього не було, і він через те дуже тужив.


Нарешті, коли король і королева вже перестали сподіватися, королева народила доньку, і з нагоди народження принцеси при дворі влаштували  бенкет й великі веселощі.

 

Але одну чарівницю, яка жила неподалік у лісі, не запросили на свято, і вона вирішила помститися і перетворити принцесу на мишу. Принцеса мала б залишатися мишкою, поки хтось не розсмішить сестру чарівниці, що ніколи в житті не сміялася.

 

І от одного разу, коли годувальниця у палаці годувала дитину, всі раптом почули її крик:

— Боже мій! Принцеса перетворилася на мишку і вислизнула у мене з рук!

— Яке горе! — вигукнув король. — Але така, мабуть, божа воля, і треба їй скоритися.

 

Пройшло небагато часу, король зібрався їхати на війну з іспанським королем. Він вже сидів на коні у дворі свого замку й готувався вирушити в похід, як раптом побачив свою дочку-мишку — за нею у палаці доглядали й піклувалися про неї.

 

— Я хочу їхати з вами на війну, батечку.

— Але що ти там робитимеш у такому вигляді, бідолашне моє дитя?

— Не бійтеся нічого та візьміть мене з собою. Посадіть мене у вухо вашого коня та їдьмо.

Король посадив мишку своєму коневі у вухо, і вони вирушили в дорогу.

 

Коли французи були вже готові битися з ворогом, раптом пролунав дивний спів, й обидві армії зупинилися, щоб послухати його.

 

— Яка дивна пісня! — вигукнув син іспанського короля. — Але звідки вона лунає? Я неодмінно хочу це дізнатися.

Від звуків цієї пісні солдатам обох армій захотілося обійняти один одного, замість того щоб битися.

Син іспанського короля під’їхав до французького короля і запитав у нього:

— Сір, що це за спів, і звідки він лунає?

 

— Це моя дочка, — відповів французький король.

— Ваша дочка? Але де ж вона?

— Тут, біля мене, у лівому вусі мого коня.

— Ви смієтеся з мене?

— Анітрохи. Я сказав вам правду.

— Ну, добре. Якщо ви згодні віддати її мені за дружину, війна між нами скінчилася.

— Як, ви хочете одружитися з мишкою?

— Ваша дочка — мишка?! Все одно, одружуся, якщо вона погодиться.

— Я згодна, батьку, — поспішила відповісти мишка.

 

І от війна припинилася, зіграли весілля, і обидві армії замість того, щоб кинутися один на одного, бенкетували і веселилися цілий тиждень і браталися за склянкою вина.

 

У короля Іспанії було ще два сини, вже одружених: один був одружений з дочкою португальського короля, другий — з дочкою турецького султана.

 

От іспанський король-батько покликав усіх трьох синів і сказав, що він вирішив віддати корону одному з синів та піти на спочинок.

— Мені здається, батько, — промовив середній син, — було б справедливіше віддати корону тому з нас трьох, хто звершить найвидатніший подвиг. Усі ми — ваші діти і маємо однакові права на престол.

— Ну, гаразд, — сказав старий король. — Дам я вам завдання. Корона дістанеться тому, хто принесе мені найкращий шматок полотна.

— Нехай буде так, — погодилися три брати.

Вони повернулися кожен до себе, щоб повідомити дружинам волю батька.

Коли наймолодший принц, чоловік мишки, приїхав додому, дружина чекала його, гріючись на сонечку на одному з вікон палацу, і співала так солодко, як ще ніколи не співала.

— Досить виспівувати, — сказав їй чоловік. — Я волів би, щоби ви були майстерною ткалею.

— А чому? Що сталося? — запитала принцеса-мишка.

— Батько обіцяв віддати корону тому з нас трьох, хто привезе йому найкращий шмат полотна.

— Що за біда! Корона мого батька у сто разів цінніша за вашу. Не засмучуйтеся ж і нехай ваші брати сперечаються за іспанську корону і здобувають її за допомогою полотна.

— Ні! Яка не приваблива корона вашого батька, я не хочу відмовлятися й від нашої, іспанської корони.

Напередодні того дня, коли треба було везти полотно старому королю, принц поскаржився дружині:

— Завтра треба принести батькові полотно, а в мене нічого немає. Що робити?

— Не переймайтеся через такі дрібниці, принце, візьміть оцю коробочку, — відповіла мишка і дала йому гарненький, щільно зачинений ящичок. — Нехай ваші брати покажуть свої шматки полотна. Коли ви відкриєте цю коробочку, у ньому знайдеться, чим їх засоромити.

— Ви хочете мене запевнити, що в цій маленькій коробочці може поміститися такий шматок полотна, який сподобається батькові більше за інші?

Принц поїхав, узявши з собою коробочку, хоча слова дружини мало його заспокоїли.

Він під’їхав до батькового замку, увійшов у двір і побачив там мулів, навантажених тюками полотна, які старші брати привезли з далеких країн.

Королю показали полотно. Він уважно розглянув і дуже хвалив деякі шматки за красу, вишуканість і м’якість.

— А ти що привіз, сину мій? — запитав він у молодшого, коли до нього дійшла черга.

Принц замість відповіді простягнув батькові коробочку і сказав:

— Відкрийте її, батьку.

Старші брати голосно зареготали. Але король відкрив коробочку, і з неї потягнувся шматок полотна, тонкого і блискучого як шовк. У порівнянні з ним полотно, привезене братами, здавалося грубою тканиною. А найдивніше було те, що, скільки не витягали його з коробочки, кінця не було видно.

Старші принци вже не сміялися.

— Корона дістанеться моєму молодшому синові, — сказав захоплений король.

— Чекайте, батьку! — закричали з досадою обидва старші брати. — Не треба судити так поспішно, з першого випробування. Придумайте друге, государю, і тоді побачимо.

— Добре, я згоден, — сказав король. — Але що ж мені зажадати від вас на цей раз?

— Обіцяйте корону тому з нас, хто привезе вам найвродливішу невістку, — сказав старший, одружений на дочці турецького імператора, принцесі дивовижної краси.

— Нехай буде так, — сказав старий король. — Корона дістанеться тому, у кого найгарніша жінка.

І три брати роз’їхалися, кожен у свій бік.

Молодший повернувся додому засмучений. Він був упевнений, що на цей раз не зможе змагатися з братами, тому що в нього дружина — проста мишка.

— Чому ви такий сумний, мій принце? — запитала дружина, побачивши чоловіка. — Хіба моя коробочка не виконала того, що від неї вимагалося?

— Коробочка вела себе відмінно.

— Отже, корона Іспанії ваша?

— Корона Іспанії? О,ні! Вона ще далеко не моя.

— Чому ж?

— Тому що батько призначив друге випробування.

— Яке? Скажіть.

— Навіщо?

— А ви все ж таки скажіть.

— Добре, слухайте: за порадою мого старшого брата одруженого на дочці турецького султана, батько оголосив, що корона дістанеться тому з нас трьох, хто привезе найвродливішу невістку. А ви самі розумієте, що…

— І в цьому вся справа? Ну, то заспокойтеся і покладіться на мене.

Настав день, коли братам слід було показати своїх дружин королю, і мишка сказала чоловікові:

— Я поїду з вами до батька.

— Щоб їхати до батька, мені потрібна не миша, а дружина, вродлива жінка.

— Не турбуйтеся ні про що, кажу вам, і візьміть мене з собою.

— Навіщо? Щоб осоромитися?

І він сів у карету й поїхав, залишивши мишку вдома.

Тоді мишка сказала пастушкові, що збирався гнати баранів у поле:

— Пастуше, злови-но мені он того великого рудого півня, що ходить серед курей, та загнуздай його вуздечкою з вербової кори, щоб я могла на ньому їхати слідом за чоловіком до мого свекра-короля.

Пастух зробив, як вона наказала, і мишка сіла півневі на спину, взяла в передні лапки вуздечку з вербової кори і поїхала до двору іспанського короля.

Їй довелося проїжджати повз замок тої чарівниці, яка перетворила її на мишу. У цьому місці на дорозі була калюжа, і півень ніяк не хотів переходити її. Скільки не кричала мишка: «Гоп! Гоп! Вперед!» — він робив один крок вперед і два назад.

Сестра чарівниці сиділа біля вікна і, побачивши цю картину, вибухнула таким гучним реготом, що по всьому замку прокотилася луна.

Прибігла чарівниця і, побачивши, хто розсмішив сестру, сказала мишці:

— Чари зняті! Я перетворила тебе на мишу, але ти мала б залишатися нею тільки доти, поки я не почую сміху моєї сестри. Вона засміялася — і ти вільна. Відтепер ти будеш найпрекраснішою принцесою з усіх, що живуть під сонцем, твоя вуздечка перетвориться на красиву золоту карету, а рудий півень — на чудового коня.

І справді, в одну мить усе перетворилося так, як сказала чарівниця.

— Тепер їдь до двору свекра, — додала вона, і я впевнена, що там не буде жінки красивішої за тебе.

Незабаром принцеса наздогнала чоловіка.

— Як, ви ще тільки тут? — сказала вона.

Здивований принц мовчав, тому що не впізнавав свою жінку в цій красуні.

— Сідайте до мене в карету!

— Не насміхайтеся з мене, принцесо!

— Та подивіться ж на мене гарненько! Хіба ви не впізнаєте власну дружину?

— Ні, ви не моя дружина. Моя дружина — дочка французького короля, і зла чаклунка перетворила її на мишу. Але все одно, я люблю її такою, яка вона є.

Тоді принцеса розповіла йому, що сталося, і, нарешті, хоча це було й важко, переконала принца, що вона і є його дружина, дочка французького короля.

Потім вони поїхали далі в золотій кареті, що так і виблискувала, і незабаром прибули до двору іспанського короля.

Їхня поява спричинила багато галасу, всі не могли вдосталь надивитися на принцесу, яка наче осяяла весь двір блиском своєї краси.

Жінки старших принців були безперечно вродливі, але поруч із дружиною молодшого їх просто не було видно.

Старий король, повеселішав і, зраділий від такої чудової краси, запропонував принцесі руку, щоб допомогти їй вийти з карети, і сказав:

— Ви — найпрекрасніша жінка, яку коли-небудь бачили мої очі, і більше за всіх гідні сидіти на іспанському троні поруч із моїм молодшим сином.

Увечері був великий бенкет, і король побажав, щоби принцеса сиділа за столом поруч із ним. А вона від кожної страви, що їй подавали, від кожного напою, що їй наливали, ховала шматочок, відливала крапельку за свій корсаж, чим дуже дивувала всіх гостей.

Після вечері почалися танці, і, коли принцеса танцювала, зі складок її сукні сипалися й сипалися без кінця перли і квіти.

Обидві старші невістки позеленіли від заздрості.

На другий день при дворі знову бенкетували, і дружини старших братів почали ховати за свої корсажі шматочки від кожної страви, що їм подавали, і відливати по краплі від кожного келиха, сподіваючись, що все це й в них перетвориться на перли і квіти. Але на жаль, коли почалися танці, вони, танцюючи, сіяли навколо себе не перли і квіти, як молодша невістка, а різні недоїдки.

Їхні нарядні сукні так забруднилися і промокли, що кавалери гидували ними та розбігалися на всі боки. А собаки й кішки позбігалися з усіх кінців замку до бальної зали і ходили за принцесами по п’ятах.

Через це старий король сильно розгнівався і вигнав з палацу старших синів з їхніми дружинами. А потім поступився престолом молодшому синові.

Ілюстратор: Северіна М.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: