Повчальна казка Юрія Ярмиша “Про Андрійка і чашку”, яку варто послухати дітям і дорослим, що не шанують власних речей, неакуратні.
Про Андрійка і Чашку. Юрій Ярмиш
– Скоро у нас зовсім не лишиться посуду,- не раз бідкалася мама.
Ніде правди діти, Андрійко таки справді дуже необережний. Тільки минулого тижня розбив дві чашки, три склянки, блюдце і тарілку.
І хтозна, чи довго б це тривало, якби не пригода, що трапилася з Андрійком цієї неділі…
Батьків удома не було. Годуючи на кухні рибок в акваріумі, хлопчик рукавом змахнув зі столу чашку, на якій була намальована рожевощока дівчинка і корівка з великими лагідними очима. Мама дуже любила цю чашку, бо пила з неї молоко ще відтоді, як була зовсім малою. І ось тепер на підлозі лежали два черепки – один з дівчинкою, другий – з корівкою.
Переляканий Андрійко схопив ті черепки і вкинув їх у відро для сміття.
І раптом…
В казках іноді буває це раптом.
Біля будинку, де жив Андрійко, пролітала Летюча Чарівниця.
– Ой лишенько! – сплеснула руками чарівниця. – Цей хлопчик навіть мамину чашку не зберіг. А вона так її любила… Ні, цьому треба покласти край!
Чарівниця була маленька, тому легко влетіла через кватирку на кухню і крикнула:
– Негідний хлопчисько! Ти не бережеш потрібних і красивих речей. Стань чашкою!
Андрійко відразу став зменшуватись, зменшуватись і – ой! – раптом перетворився на чашку, дуже схожу на оті, що стояли на столі.
Чарівниця поставила чашку, чи то пак Андрійка-Чашку, на стіл.
– Ось тепер ти зрозумієш, як важко бути чашкою, коли тебе не бережуть! – насварилась Летюча Чарівниця і зникла.
Ви вже знаєте, що того дня вдома нікого не було. Кіт Вась-ко, відомий домашній хитрун, якого Андрійко перед цим прогнав з кухні, обережно озираючись, знову увійшов на кухню.
– Нія-у? Де Андрійко?.. Нем-ма! – зрадів кіт і вистрибнув на стіл.- Цікаво, а чи є тут щось смачненьке?
Васько зазирнув у хлібницю. Фуркнув, нічого смачного там не знайшовши, незадоволено махнув хвостом і посунув Андрійка-Чашку на самісінький краєчок стола.
Андрійко хотів закричати, але чашки, навіть зачаровані, кричати, на жаль, не вміють. Натерпівся ж він страху, доки кіт не пішов з кухні.
Незабаром прийшла мама і відразу подалася на кухню готувати вечерю. Вона кинула у відро із сміттям лушпайки, побачила там свою улюблену чашку і сказала:
– Ну, звичайно ж, це Андрійко знову нашкодив, а сам десь її відсиджується в парку. Ой, буде йому непереливки, коли повернеться.
«Мені вже й так непереливки, мамо!» – хотілося заплакати Андрійкові. Але чашки плакати не можуть.
Прибіг додому Андрійків старший брат Микола. Налив собі чаю і ну лупцювати нещадно по боках Андрійка-Чашку, розмішуючи ложечкою цукор.
Напився Микола чаю та й покинув Чашку немитою на кухонному столі біля крану. Побачила це мама і розгнівалася:
– Я приходжу додому страшенно натомлена. А квартира не прибрана. Підлога не підметена. Сміття не винесене. Посуд не помитий. Ви з Андрійком зовсім мені не допомагаєте!
Мама зопалу стала кидати брудну тарілку на тарілку!
Блюдце на блюдце!!
Чашку в чашку!!!
Андрійка-Чашку вона викинула аж на самісіньку верхівку цілої гори посуду. Гора похитнулася… І Андрійко-Чашка полетів з висоти маминого зросту на підлогу. Якби він був звичайною чашкою, то обов’язково розбився б на шматочки. Але Чарівниця зробила так, що Андрійко, впавши на підлогу, став… самим собою! І все обійшлося величеньким синцем на коліні і ґулею на лобі.
– Ти що, з неба звалився? – розгубилася мама і знову ледь не гримнула увесь посуд на підлогу.
Та Андрійко несподівано для самого себе спритно підхопив ту немиту гору посуду і обережно поставив її на кухонний стіл.
– Ой мамо, не питай! – сказав він, потираючи забите коліно. – Як добре бути твоїм сином, а не чашкою. Дай-но я краще допоможу тобі.