Олександр Копиленко. Переполох. Оповідання про життя тварин взимку. Малюнки Людмили Постних
Олександр Копиленко. Переполох
Насипало снігу в лісі багато, такого пухкого снігу та білого. Ходити в лісі взимку важко людині. А на лижах куди завгодно пройдеш.
Тихо навколо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець у стовбурах сосен, ялинок та дубів. Скрип-скрип…
Тварини лісові не бояться снігу й морозу не бояться. Одяглися в тепле хутро звірятка, у густий пух пташки й шукають собі їжу.
Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і сухого моху — зробила тепле кубельце. Спала миша, виспалась, треба піти й погуляти. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок.
Засипав сніг стежечку, що миша протоптала, прогулюючись. Вилізла вона на пеньок, дивиться — сухе насіннячко сюди вітер приніс. Поласувала сухим насіннячком і почала хутро своє чистити. Аж гульк — прямо над нею щось чорне й велике впало на стовбур дуба. Перелякалася миша, бо ворогів у неї багато.
Перелякалася та — шубовсть із пенька прямо в нірку. Сидить, не поворухнеться. Зраділа, що втекла від страшної халепи.
Що ж воно за страхіття впало на стовбур? Тихесенько визирнула миша з нори, роздивилася, аж то дятел прилетів жуків шукати. Це птах не страшний. У дятла дзьоб міцний і лапи, мов гачки. Чіпляється дятел за кору дерева й лазить, куди захоче,— угору, униз, в один бік, у другий бік. Лазить дятел весело по деревах і — стук-тук дзьобом, тук-стук…
Працює дятел, аж цурки летять.
Ось під корою сховався на зиму жучок-шкідничок. Улітку буде цей жук дереву шкодити. Дятел колупнув кору, зирк — жучок. Схопив жука й проковтнув.
Так і працює дятел цілісінький день — винищує шкідників, що під кору поховалися.
Побачила миша дятла — вилізла з нори. Раптом стрибнула на пеньок білка, шишка соснова в неї в лапах. Сіла білочка снідати. На мишу, на дятла позирає, шишку гризе, насіння вилущує.
А хто воно там стрибає між кущами, серед сухого бур’яну? Дятел писнув тихо й замовк, білка насторожилася, а мишка вже не тікає в нору — поглянути цікаво на того великого звіра. Білка не тікає, дятел працює спокійно — значить, звір не страшний.
Та то ж заєць пухнастий шукає собі захисний куточок для відпочинку! Стрибнув до молодої дикої груші, погриз трохи кори й прямо до пенька, де мишача нора. Отут він і відпочине. Звірята не страшні зібралися.
Лисицю або вовка здалеку помітять дятел та білочка. Тікатимуть вони — заєць і собі пострибає, не наздоженуть.
Не знав заєць, що його слідом давно вже лисиця йде та стежить за ним.
Вирив собі ямку під пеньком заєць і ліг, задрімав. Тепло йому у своєму хутрі в затишку лежати. Коло нього миша прогулюється, шукає поживи.
А лисиця здалеку побачила білочку й дятла. Присіла тихенько. Бо знає,— сполохають зайця, тільки почне вона наближатися до пенька. Не впіймає тоді прудкого зайця. Сидить лисиця й чекає.
Тихо навколо в лісі.
Аж ось зарипів сніг здалеку, зашелестів сухий бур’ян, об дерево вдарилася гілка. Розмову чути.
Білочка стрибнула. Заєць помчав. Лисиця шмигнула поза кущами.
Усі звірі кинулися врозтіч. А миша залізла в нірку й сидить. Сидить і боїться визирнути.
Це ми з Василем у ліс прийшли й наробили переполоху…