Настуська-вередуська. О. Буцень

Цікаве, повчальне і веселе оповідання про дітей і для дітей. Оповідання про те, як маленька сестричка “заставила” старшого брата одержати оцінку “відмінно” з читання.


Настуська Вередуська. Олег Буцень

– Мамо, ти надовго? – спитала Настуся, підвівшись з подушки.

– Надовго, доню, лежи. У мене сьогодні багато справ. А ти, Павлику,- звернулась вона до сина,- сідай за уроки. Бо знову з читання трійку принесеш.

– Не принесу,- насупившись, пробурмотів Павлик. І щось гірке, невимовно образливе стиснуло йому груди. Навіть не було бажання виправдуватись. Звичайно, можна було розказати, що трійку він одержав через Сашка, який весь час смикав його за полу курточки, коли він читав. Та хіба ж мама стане слухати? Якби то була перша трійка…

Павлик пересунув чорнильницю на письмовому столику, поправив стосик книжок і сів, підперши голову рукою.

Тим часом мама взяла сумку і вже з порога сказала:
– І Настусю не кривдь. Лікар сказав, що їй треба кілька днів спокійно полежати. Якщо попросить чого – не полінуйся, зроби.

Сказала так і пішла.

Спершу Павлик узявся за математику. Та не встиг він розв’язати й кількох прикладів, як почувся голос Настусі:
– Павлику, дай мені ляльку.
– Ну й уредна ж ти, Настусько. Хіба не чула, як мама казала, щоб я за уроки сідав?
– Та я ж не заважаю. Я тільки ляльку прошу.
– Яку тобі? – сердито перепитав Павлик.
– Зою. І торбинку з клаптиками.

Павлик дістав із шафи торбинку, знайшов ляльку, віддав усе це сестрі й знов сів за уроки. Зробив усі письмові, а потім розгорнув книжку і почав читати вголос оповідання Ушинського «Діти в гаю». Коли він скінчив, Настуся спитала:
– Це вам задали читати?
– Авжеж,- відповів Павлик, складаючи книжки. Настуся на мить замислилась, а потім тихенько сказала:
– Цікаве яке! Почитай мені ще раз його.
– Та я ж тільки-но читав.
– А я ще хочу. Ти все зрозумів, а я ні.
– Не буду читати, чула вже!
– Ну, Павлику,- залащилась Настуся,- будь ласка… А ці
діти були погані?
– Ні, хороші…
– То чому ж вони не схотіли вчитися і пішли до гаю? – допитувалась цікава Настуся.
– Все в тебе «чому» та «чому»,- розізлився Павлик. – Були погані, а стали хороші. Ну гаразд, почитаю, тільки не будь такою вередою. Слухай.

Павлик зітхнув і почав знову читати. Він читав повільно, але вже не так зупинявся, як першого. разу. Адже слова були знайомі. І варто було тільки почати якесь речення, як у пам’яті воно оживало, і він читав, немов ішов знайомою стежинкою.

– Тож які були діти? – спитав Павлик, скінчивши читати.
– Хороші, хороші,- відповіла задоволена Настуся.
– Нарешті зрозуміла. А я вже думав, що в мене така нетямуща сестра.
– Ні, я тямуща. Тільки покажи мені малюнки. Павлик дав сестрі книжку.
– Це струмок намальовано?
– Ні, море.

Настуся здивовано підняла брову і запитально глянула на брата.

– Хіба таке море буває? Прочитай, що тут написано,- показала вона худеньким пальчиком під малюнок.
– От причепилась. Я ж тобі вже двічі читав.
– Павлику, ну прочитай.
– Ти справжня Настуська-вередуська! – скипів Павлик. – Коли б ти не була хворою, я б тобі показав, як вередувати!
– А хіба я вередую? – Вона скинула на нього блакитні очиці. – Ти чув, що сказала мама? Щоб ти мене не кривдив.
– Ну добре,- стомлено відказав Павлик. – Тільки це востаннє. Слухай!

Він зручніше вмостився на стільці й почав ще раз читати.

Чи оповідання дуже сподобалось Настусі, чи вона просто вередувала, але примусила Павлика читати знову й знову, аж поки не повернулася мама. І мама, завжди така добра і лагідна, цього разу навіть полаяла вередливу доньку, коли поскаржився Павлик.

А наступного дня Павлик вихором вбіг до кімнати:

– Мамо! П’ять! З читання п’ять! Ось щоденник, подивись.

– Та заспокойся. Вірю. Це добре, дуже добре! – казала мама, радіючи разом з сином.

І коли Павлик, не знаючи куди себе подіти від радощів, побіг на вулицю до хлопців, мама підійшла до Настусі. Присіла на ліжку, погладила її по голівці й ласкаво спитала:

– Ну, вередо, як же це сталося?

А Настуся пригорнулась до неї і тихо відказала:

– Я ненавмисне… Я більше не буду…


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: