Найкраща писанка. Леонід Полтава (казка)

У сінях стояла велика миска із яєчками.

– Нас усіх з’їдять люди,- басом сказало найбільше яєчко.

– І це добре,- обізвалися інші,- люди матимуть із нас користь.

– Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я – найбільше! – не вгавало велике яєчко.

Найменше яєчко лежало у мисці поруч із своїми братами і мовчки прислу­халося до розмови.

– А тебе, найменше,- знову обізвалося басом найбільше яєчко,- тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!..

Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?

Раптом всі замовкли. У сінях почулися кроки. “Візьмемо їх на писанки, адже вже Великдень наближається”,- промовив жіночий голос. Господиня взяла миску і перенесла її в кімнату, де було багато світла. Найбільше яєчко відразу ж виставило свій бочок напоказ, дивіться, мовляв, яке я гарне!

Мати і донька почали малювати писанки. Незабаром майже всі яєчка стали писанками. Залишилося тільки найменше яєчко. В цей час прийшов батько із праці. Він похвалив писанки.

– А чому ніхто з вас не розмалював цього яєчка? – запитав батько.

– Бо воно дуже маленьке, якесь непоказне. Як хочеш – повечеряй ним зараз.

– Ні, ні,- відповів батько. – Я зроблю із нього писанку, і ми всіх їх посвятимо в церкві.
Найменше яєчко дуже зраділо, коли відчуло, що і його розмальовують!

“Дивіться, дивіться! – заговорили між собою писанки. – От вам і маленьке яєчко! Яке ж воно чудове!”

Коли у церкві посвятили писанки, до господарів підійшов один пан із міста. Він попрохав продати йому кілька писанок до музею. І він вибрав лише одне… найменшеньке, бо воно було найкраще розмальоване!

Прийшовши додому, господарі розговілися писанками, а найменше яєчко – чудова писанка – живе й тепер у музеї великого міста. Люди оглядають ту прегарну працю і говорять: “Яка ж чудова українська писанка!”

Поділіться з друзями:

Прокрутити вгору